Переїжджаємо з Тоскани до Лігурії

Прокинувшись вранці ми запланували в цей день погуляти по Флоренції. По дорозі туди запланував оглянути одну гарну віллу в гірському селі, що розташувалося недалеко від кемпінга. Нажаль Гугель не показує якість доріг, тому як виявилося потім, там з якого боку не під'їдь - скрізь "легке бездоріжжя", що знаходиться на межі проходимості передньопривідного Г7 зі стандартний проміжком між землею та тельбухами авто. Після дощу я б не заїхав би на ту гору та й спускатися було б теж анріал, адже грунтовка з камінням це таке собі поєднання для стандарних шин... Це був перший дзвіночок, що день пройде не за планом... Якби там не було, ми таки доїхали до вілли Медічі в Богом забутому селі Треббіо, де нас очикувала табличка про приватну ділянку і "н*уй шастать"... Збс, подумав я, стільки дерся на гору і такий облом... Але ок, не вперше я роблю вигляд, що нічого не бачу і не розумію, тому тишком-нишком таки прокрався на подвір'я, щоб поглянути на віллу.

Вілла розташована в районі, звідки походила знаменита родина Медічі і була однією з перших резиденцій (якщо не найпершою), які вони збудували за межами Флоренції. Між 1427 і 1433м роками наявні будівлі перебудувати те, що мало нагадувати укріплений замок. З 2013го р. вілла є об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і доступ до неї можливий лише з екскурсоводом та попередньою домовленістю... Ок, обламалися, поїхали далі на Флоренцію. Заїжджати в саму Флоренцію немісцевим заборонено, на всіх заїздах до старого місця стоять камери, що моніторять трафік. Заїжджаючи в "заборонену" зону треба припаркуватися в якому-небудь паркхаусі і, окрім плати за парковку, сплатити плату за в'їзд до міста, інакше згодом прийде дорогий штраф додому... Враховуючи негуманні ціни на парковку та "туристичний збір", парковка на кілька годин мала стати в більше, ніж 20 євро, що м'яко кажучи трохи негуманно. У зв'язку з цим було вирішено припаркуватися у передмісті і потягом приїхати в саме місто. Припаркувався в підземному паркінгу ТРЦ, пообідали, щасливі пішли на залізничну станцію, щоб через 10 хв вже бути в центрі міста. Але залізничники обламали наші плани своїм кількаденним страйком, тому протанцювавши півгодини навколо станції і не побачивши жодного руху потягів в потрібному напрямку (інтервал руху там взагалі 15 хв), ми попхнули назад до авто, відклавши відвідини Флоренції до якогось наступного разу... Облом номер 2... 

Замок Каленцано був недалеко, тому ми вирішили подивитися вже те, що є доступним. Він розташувався на дорозі, що веде з Флоренції через один з Апеннінських перевалів до Емілії-Романьї..Перші згадки про Каленцано як «замок» датуються 13 ст. і з того часу укріплене село з овальним планом зберегло свій вигляд, характерний для міст на вершинах пагорбів.

Далі ми поїхали в бік нашого кемпінгу і зупинилися біля замку Віланова, що вперше згадується в 16му ст. Сучасний замок 19го ст., ймовірно, був збудований на частині руїн, перебудований Карло Джеріні з використанням середньовічної архітектури та використовувався як школа та монастир. Замок та парк стали предметом плану відновлення, спрямованого на перетворення його на ресторан та місце для проведення церемоній або банкетів.

Недалеко від нього розташувався замок Кафаджоло, що є однією з вілл Медічі, найбільш тісно пов'язаних з історією родини Медічі. У 15-17 у будівлі поруч із замком розташовувалася одна з найвідоміших керамічних майстерень епохи Відродження. В 2008 році Альфредо Левенштейн, аргентинський магнат, який живе у Флориді, придбав замок Кафаджоло та поступово його реставрує. З 2013 року вілла є об'єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Будучи вже майже біля кемпінгу і маючи вільний час ми поїхали ще трохи далі і зупинилися в центрі містечка Скарперія. Тут є дуже гарний палац вікаріїв 14го ст.

Палаццо деї Вікарі в Скарперії спочатку був резиденцією подести, а потім вікаріїв, а в 1415му р. став резиденцією вікаріату Флорентійської республіки, яка заснувала його в 1306му р., як військовий форпост і місце контролю трансапеннінської мережі доріг, що було єдиним шляхом сполучення між Флоренцією та Болоньєю до середини 18го ст. Усередині будівлі розташовані Муніципальна бібліотека Скарперії та Музей різальних інструментів, який ілюструє знамените виробництво ножів у місті.

Церква св. Якопо та Філіппо розташувалася навпроти палацу. Сучасна будівля стала місцем розташування парафії св. Якопо та Філіппо лише у 1808 році, коли августинський монастир Сан-Варнаба, до якого церква була приєднана з початку заснування у 14му ст., був ліквідований за наполеонівськими постановами.

Лише в лічених автохвилинах від цього містечка розташувався міжнародний автодром Муджелло. Довжина траси становить 5 245 м, вона має 15 поворотів з них 6 правих і 9 лівих. Трасу відрізняє досить велика за довжиною стартова пряма — 1141 м (одна з найдовших серед треків календаря MotoGP), що характеризує трасу як достатньо швидку. Автодром Муджелло належить відомому автогоночному товариству та виробнику спортивних автомобілів - Феррарі. Цю трасу завод та команда Ф1  використовують для тестів своїх болідів класу Формули 1 та цивільних автомобілів.

Таким чином за наш туристичний день намалювалася наступна карта переміщень, а наступний день ми знову провели в лінощах біля басейну:

Після 4х ночей в кемпінгу прийшов час переїжджати на нове місце. Першою зупинкою нашого туристично-переїжджого дня стало місто Прато, що знаходиться поруч із Флоренцією. Місто може похвалитися історичними та мистецькими пам'ятками великого значення, з культурним маршрутом, який починається з етрусків  потім розширюється в Середньовіччі та досягає свого піку в епоху Відродження, коли такі художники, як Донателло та Сандро Боттічеллі, залишили свій слід у місті. Таким чином, запаркувавшись в центрі міста ми пішли знайомитися із ним. 

Також тут є неймовірний імператорський замок 1240го року, побудований за наказом імператора Швабії Фрідріха 2го. Після реставрації в 1970-х роках замок було відкрито для публіки, і його можна відвідати.

Преторіанський палац у своєму нинішньому вигляді виник між 13м та 14м ст. в результаті об'єднання трьох окремих будівель, перетворення яких створило приміщення для розміщення офісів подестиб місцевих магістратів та в'язниці. Різні будівельні матеріали, використані в окремих будівлях, досі дозволяють розрізнити обриси оригінальних будинків.

Кафедральний собор св. Стефана стоїть поруч і веде свою історію від церкви 6го ст. Всередині знаходиться найважливіший цикл фресок Філіппо Ліппі, зовні - кафедра, побудована Мікелоццо та прикрашена Донателло. Сучасна структура датується періодом реконструкції, що розпочалася у 12 ст.

Далі в нас була невелика зупинка в містечку Пістоя - типовому італійському середньовічному містечку. Згідно з однією з теорій, Пістоя дала свою назву пістолету, який почали виробляти в Пістойї в 16му ст. Хоча місто і менш відвідуване, ніж інші міста Тоскани, середньовічне місто в межах старих стін є чарівним та добре збереженим.

Первісну фортецю Санта-Барбара було зведено в 1331му р., після того, як Флорентійська республіка відновила свою владу над Пістойєю. У 16му ст. її було розширено і ґрунтовно вдосконалено. Наприкінці 18го ст. вона перестала слугувати обороні міста, змінивши основні функції на казарми. У наступні десятиліття вона також служила в'язницею. Наразі навколишня територія служить парком, а з валів відкривається вид на місто та навколишню територію.

Наступною зупинкою стало село Монтекарло. В центрі нього розташувалася церква Сант-Андреа (14 ст.). 

Фортеця Черрульо, що домінує над селом Монтекарло, вперше згадується в 12му ст. У 1775му р. фортецю було розібрано великим герцогом Леопольдом 2м та продано на аукціоні. Відтоді укріплений комплекс перебуває у приватній власності та постійно проводить консерваційні та реставраційні роботи власниками. Він відкритий для публіки протягом літніх місяців; у його відреставрованих кімнатах та внутрішніх дворах проводяться виставки та культурні заходи.

Прямуючи на захід ми зупинилися в містечку Лукка. На відміну від більшості старовинних італійських міст Лукка повністю зберегла фортифікаційні укріплення (в основному 16те ст.) протяжністю 4.2 км. Це одна із 4х італійських провінційних столиць, що мають збережену міську стіну епохи Відродження, разом із Феррарою, Гроссето та Бергамо. Відмітна особливість місцевих фортифікацій - дуби, що ростуть на верхньому майданчику. Зі стін і бастіонів відкриваються мальовничі краєвиди на навколишню рівнину.

Місто також може похвалитися вражаючими міськими просторами: найвідомішою, безумовно, є площа Анфітеатро, побудована на руїнах давньоримського амфітеатру архітектором Лоренцо Ноттоліні та унікальна у своєму архітектурному жанрі.

Кафедральний собор св. Мартіна побудований в 6му ст., а сучасного вигляду в романському стилі набув у 11-13 ст. В інтер'єрі зберігаються роботи Джамболоньі, Фра Бартоломео, Тінторетто, Гірландайо і інших видатних авторів.

Базиліка св. Фредіано веде свою історію від 1й пол. 6го. ст. (сучасний вигляд - 12те ст.) і відповідно є найстарішою церквою міста. 

Церква Святих Івана та Репарати згадується вперше в 2й пол. 4го ст. 

Годинникова вежа Лукки датується 13м ст., а з 1490го року на ній з'явився годинник.

Вежа Гуініджі - одна з найпомітніших веж Лукки, візитна картка міста. На вершині вежі розташований висячий сад, що складається з обнесеної стіною коробки, заповненої землею, в якій посаджено сім каменних дубів.

Ворота св. Петра розташовані на півдні міських мурів. Вони спроектовані Алессандро Рестою і булм збудовані у 1565-1566 рр.

Нарешті ми доїхали до найпопсовішого туристичного місця в тих краях - Пізи. Звісно, понад усе ми хотіли побачити знамениту падаючу вежу))) Вона є частиною ансамблю тутешнього собору Санта Марія Ассунта. Вежа є дзвіницею собору і примикає до його північно-східного рогу. Соборний ансамбль в Пізі - шедевр середньовічної італійської архітектури. Всесвітньо відомий вчений Галілей, до речі, уродженець Пізи, використовував цю вежу для своїх дослідів. З останнього її поверху він кидав різні предмети, щоб довести, що швидкість падіння не залежить від ваги тіла, що падає.

Створення комплексу почалося у 1063му р., коли на околиці міста на зеленій галявині була закладена будівля ансамблю міського собору. Першим будівельником храму був архітектор Бускетто, ймовірно, виходець з Греції, звідси й візантійський стиль будівлі. Після 1118го р. будівництво Пізанського собору продовжив майстер Райнальдо. Саме йому належить оформлення головного фасаду собору у вигляді декількох рядів легких, витончених напівкруглих аркад.

Будівництво дзвіниці («Пізанської вежі») було почато у 1173му р. майстрами Гульєльмо з Інсбрука і Бонанно Пізано. Побудувавши перший поверх заввишки 11 метрів і два колонадні кільця, Бонанно виявив, що дзвіниця відхилилася від вертикалі на чотири сантиметри. Майстер припинив роботу і зник з міста.  Час від часу роботу з будівництва відновлювали, і до 1233го р. було побудовано всього чотири поверхи. Лише через сто років після початку будівництва міська влада знайшла сміливця, який ризикнув продовжити зведення дзвіниці. Коли архітектор Джованні ді Сімоне відновив роботи, відхилення верхнього карниза вежі від вертикалі становило 50 сантиметрів. Ризик був дуже великий. Тому, закінчивши п'ятий колонадний поверх, він припинив роботу. У 1350му р., коли відхилення від вертикалі становило вже 92 сантиметри, за роботу взявся архітектор Томазо ді Андреа. Він підвів наступний поверх із сторони, похилої, на 11 см, а дзвіницю «завалив» у бік, протилежний нахилу. Лише після цього він поставив над вісьмома ярусами вежі дзвіницю з бронзовим дзвоном. 

Існують різні припущення, що пояснюють причини нахилу нещасливої вежі. Дослідники допускають можливість, що Бонанно, мабуть, використовував насоси для відкачування води, чого у жодному випадку не можна було робити. Оскільки він будував круглу споруду, насоси, мабуть, були в центрі вежі - подалі від стін. Відкачана вода стікала в один бік - у напрямі річки Арно. Також є версії, що Бонанно просто зекономив на фундаменті, щоб збільшити свій заробіток, або заклав частину фундаменту на твердому ґрунті, а частину на м'якому.

У червні 2007 р. було закінчено роботи зі зменшення відхилення вежі. Міжнародна група рятувальників Пізанської вежі прибрала з північної сторони вежі 70 т. ґрунту, що призвело до повороту споруди в цей бік. Рух контролювався за допомогою 600 т. свинцевого баласту-противаги у вежі та системи металевих тросів, що закріплювали визначну пам'ятку. Проєкт обійшовся у 20 млн доларів. У результаті робіт удалося на 45 сантиметрів зменшити відхилення верхівки вежі. Таким чином падаюча вежа повернулася до положення 1838 р. Інженери очікують, що вежа залишиться стабільною протягом наступних 200 років. 

Будівництво баптистерію розпочалось у 1152му р на місці більш ранньої будівлі. Вона була завершена у 1363му р. і стала другою закінченою будівлею соборного комплексу, який разом з площею включений до Світової спадщини ЮНЕСКО. Пізанський баптистерій є найбільшим в Італії. Він є прикладом переходу від романського стилю до готики: його нижня частина збудована у романському стилі, з округлими арками, а верхня  - у готичному, з гострими арками.

В принципі, ще можна було б піти погуляти центром міста, але ми вже настільки наситилися Пізою на соборній площі, що посунули з міста. Останні зупинки перед нашим місцем ночівлі трапилися спонтанно, адже проїжджаючи через Массу ми помітили гарненьку фортецю зовсім поруч, тому й зупинилися біля замку Агінольфі. Замок веде свою історію аж від 7го ст., хоча, звісно, за всі віки був неодноразово зруйнований, відновлений і перебудований. Укріплений комплекс вирізняється своєю красою та ретельно обробленим восьмикутним донжоном, що стоїть на найвищій точці пагорба. Його багатокутна форма та унікальний фундамент датують його раннім Середньовіччям. 

З замкового пагорбу ми помітили, що в Массі є власний замок на горі. Він вважається дещо молодшим, адже перша згадка про нього датується початком 11го ст. Протягом століть він зазнав трансформацій та розширень, і в ньому легко розпізнати різні фази розвитку укріпленої архітектури, які характеризували останнє тисячоліття. Замок Маласпіна складається з бастіонної стіни, центрального донжона та житлового палацу. Під час 2ї СВ замок використовувався як в'язниця.

А заночувати 2 ночі дружина запропонувала на фермерській садибі, щоб дітки могли вволю награтися зі свійськими тваринами. Таким чином після кемпінгу ми переїхали до фермерського господарства, що знаходилося в горах біля замку. 

Пробіг 272000 км.