Світло в бардачку або я щось бачу.

 Встав я якось не рано але вранці і почав думати, навіщо я прокинувся, треба було далі відсипатися, бо ніччу мопеди без глушників по небі каталися, фрагментуючи і без того рваний сон. Потім прокинувся і стало ясно, що то я ще спав і то все мені наснилося. Жах...

 Після довгокороткої мовчанки з собою, з неба, як підбитий мопед, звалилася ідея якось перемістити своє тіло в гараж, щоб перевести час без будь-якої користі для суспільства. Бо думками я і так там. Ну як завжди...

 Добрався я до гаража лише через надцять годин. То те, то се, то п'ятедесяте. Доки добирався, то десь згубив думку, чого йшов. Хоча то не зовсім важливо, бо серед териконів всілякого непотрібного мотлоху в гаражі завжди можна знайти зачатки минулих чи майбутніх нецікавих проектів якихось колгоспних допрацювань мого автомобіля, котрі я всіма силами трамбую у довгий ящик, або на полиці, котрих вже не вистачає. Бо лінуюся страшно. Не можу я довго сидіти над чимось одним, хочеться щоб оп - і за махом чарівної палички все за долі секунди (максимум готов чекати цілу секунду) з'явилося, стало на місця і запрацювало. Наївний... 

А якщо ще й обдумувати якусь дурню починаю заздалегідь, то то взагалі відстроковує все на місяці, роки. Прокрастинація, як сказали би спеціалісти по роботі з психами. Але на цей раз я міцно стиснув чашку кави в кулак і вирішив зробити щось настільки грандіозне, щоб втрапити в топ на Driver.Top. Але ж там не так все як виглядає...

 Раптово мій погляд впав на стіну, котру давно збираюся пофарбувати. Але то вторинне, в око втрапив причеплений на ній прекрасний календар, і погляд завис на надцять хвилин, шукаючи фото свого авто.

Дурний, його ж там немає, бо не трачуся на його просування (попрошу не путати з пересуванням, тут не економлю). Нічого, в майбутньому візьму пачьотне місце одразу в Авто Століття. Нащо ті проміжні результати...

 Коротше пишучи, після пару годин порчі зору в Тік-Тоці, я нарешті відкрив в телефоні розділ "Нотатки" і знайшов список майбутніх планових хотілок по свому засобу пересування. Бо цей автомобіль - не розкіш...

 Список по факту складається з різносортних пунктів, довжиною плюс-мінус як чек на свята з якогось маркету. Що ж обрати, за що хвататися? Заплющую очі, ткну пальцем в список і... в молоко. Окей, ще пару одиниць виміру часу проведені в Тік-Тоці, доки ментальна система перезавантажиться, і спроба номер два. Потім три, чотири, п'ять...

 Пальць вже болить від натискань, очі щімлять від уф променів екрану, а ще нічого не роблено, кінь не валявся. Звук сирени ззовні мене наче обнулив, скільки вже їх було, а кожен раз здригаєшся і стає моторошно. Треба швидше починати, щоб завершити до можливого повного піздеця. Часу лишалося мізер, зробити щось грандіозне я не встигаю, треба хоть щось зробить. Тож я підійшов до висмоктаної з пальця проблеми ззаду (в переносному сенсі, любителі любителів пива то не про мене), а що, знаходжу серед непотрібного барахла якесь потрібне і швидкоруч ставлю на автомобіль. Все простіше простого...

 Пару декад секунд і в руках у мене лампочка і вимикач.

Ага, значить буде світло в клоаці салону - бардачку, якраз давно збирався. Ще пару декад хвилин і на столі з'являється витягнута з під панелі приладів мого засобу пересування пластикова накладка.

До сьогодні вона займала заслужене місце прямісінько над відкидним ящиком бардачка, тепер попала під ніж. Різати не став, занадто просто...

 Візьму я дриль і зроблю отвори.

Отвори краще впишуться в аморфний стиль японського шматка пластику. 

За отворами сховаю лампочку. Не звичайну, а модну нині - світлодіодну.

В пару до такої лампочки і вимикач треба вже не олдовий, а мініатюрний, прихованого монтажу.

Такий будь-куди засунути можна і потім не знайти. Я заховав його за японським пластиком.

Зовні торчить лише сталевий язичок. Як у вовка на морозі.

Кріплення - вершина надійності, болт з гайкою але в мініатюрі.

Лампочку кріпив теж на віка - двостороннім скотчем. Вдалося зекономити електроенергії розігріваючи деталі до стиковки на сонці. Трошки повітря за одне дихнув, на небо подивився. 

З'єднував згідно неіснуючої електросхеми, суцільна імпровізація.

Помітив, якщо не думати, то результати кращі. На кінці приробив роз'єм, для легкого зняття. Сподіваюся, це вже крайній раз знімаю. Сумніваюся...

Тепер черга транспортного засобу, треба десь знайти дармову електрику і під'єднати лампочку. Місце знайшлося - встановлений прихований прикурювач якраз годиться, електрика там не постійно але періодично з'являється. Не треба буде переживати, що джерело електрики раптово вичерпається. Те що треба...

Ріжу по живому та під'єднуюся.

Додаю відповідний роз'єм.

Вертаю в зад пластикову накладку.

І все йшло по планам, доки не пішла електрика по дротам. Новоспечена лампочка не засвітилася, але поряд почулося якесь шипіння, наче зміюка десь причаїлися. Я застиг в нерозумінні реальності. Прислухаюся - тиша. І тут бабах. Не так як ночами-днями буває, але локально доволі неприємно. Треш...

 Я чогось одразу здогадався, що накосячив. Ще раз гляньте на фото, що не так?

Правильно,

якийсь мудак з'єднав дроти,

але неправильно.

Розбираю знов, міняю місцями проводи і лампочка нарешті горить. Я все бачу...

Цікаво, що бахнуло? Ось така зарядка від всебачачого ока.

І що викликає подив - запобіжний запобіжник то цілий, а шматок мікрухи вибухом відірвало.

І конденсатору зле стало від великої кількості електронів з чорного ходу, шипів, шипів, а потім вийшов назовні подихати. Не зміюка.

 Такі справи, день раптово скінчився - плюс світло в бардачку, мінус зарядка. Вийшов по нулям, цифри після коми не рахую. 

Бувайте здорові.