(не)оффроад: перша спроба з’їхати з асфальту

Повернувшись з подорожі всі чекали на Великодень, саме гарна нагода навідати батьків в селі. На диво, погода була чудова, не те що станом на 17 травня. Захотілося виїхати кудись подалі в поле і просто покричати помедитувати. Навколо Чернігова чесно кажучи, страшнувато: не відомо де була русня і що вона загадила після себе. Міни знаходили, знаходять і ще довго будуть знаходити ☹️. До батьків орда не доповзла, тут порядок з цим.  

Нагадаю про авто: передній привід, варіатор. Звісно, їхати в гівна я не збираюсь. Трошки по піску і по грунтовці сухій. Скажу так, автівка важка, по піску їй не комфортно, ні, не через слабкий двигун, потужності вистачає, але видно, що напряг. По грунтовці (накатана доріжка по ріллі) їде, що по асфальту, були відтинки, де навіть 70 км/год можна.

Доїхав до ставка на котрому тринадцятий минало і пас, щоправда, корів за селом. За 27 років ставок став схожим на болото. 

Весняне поле, Чернігівщина. 

Груша-дичка

Листя за цвітом не видно

Фотодоказ: посеред поля були.

Трошки припали пилом 

Повернувся в місто, наступного дня недобрий ранок, знову заднє праве, як і півроку тому.

Чи то в Ужгороді, чи посеред поля я надибав шуруп. 

Телефоную на АТЛ, дилера, і ще два шиномонтажі. У всіх свої причини, мене прийняти не можуть. А в мене часу з 12 до 13 і тільки сьогодні. Наступне віконечко вільне тільки на вихідних. 

Згадую про шиномонажку Форсаж, без надії набираю, мені кажуть все зайнято, але заклеїмо, якщо почекаєш поки перевзую автівку.

З сином їдемо, гуляємо хвилин 20 на шиномонтажі і от наше колесо вже на станку з хрестиком крейдою в місці де стримів шуруп. 

Ось такий вийшов малоінформативний допис.