Нещасливі фріспіни

Проміжний підшипник кардану не давав мені спокою вже давно. Адже це розповсюджена хвороба Челенджерів, зокрема із V8, «механікою» та важкою долею, а якісь поодинокі звуки під днищем я час від часу чув.

Той підшипник я перевіряв принаймні чотири рази: під час заміни вихлопу, двічі у своїй майстерні перед поїздкою до Чернівців та в процесі вирішення проблем зі зчепленням вже тут, на Буковині. Всі мої колеги висловили вердикт: «з підвісним все ОК», та й у мене особисто жодних претензій до нього не було. Крім вищезазначених симптомів, звісно.

Тим не менш тиждень тому зʼявився дивний звук, що нагадував тихе стрекотіння під час руху «накатом» із притисканням гальм. Попри очевидний зв’язок із гальмами, звук лунав десь зсередини автівки ближче до редуктора. Протягом цього тижня я спостерігав за тенденцією, очікуючи на прогресування, і сьогодні воно почалося. Стрімко!

Після здійснення побажань якихось перехожих діточок зі смартфонами, що дуже хотіли побачити дим з-під колес, wheel hop здався мені гіршим за звичайний, а невдовзі і тріскотіння суттєво посилилося. Дорогою додому тріщало вже і «в газу», і на ХХ, і без гальм. До того ж значно гучніше.

Порадівши тому, що проблема врешті почала виходити з тіні, я вирішив відкласти подальшу діагностику до наступного візиту в Auto Club Service, аж раптом отримав пропозицію від @MEDVEDc4:  «поїхали за місто дітей гуляти, повітрям дихати». За вікном мряка, мокрий сніг, холодно та огидно, в Челіку щось тріщить - звісно ж я погодився.

На початку цієї подорожі я більш переймався станом коробки Петра, бо його третя передача знов кудись зникла, але після виїзду на трасу та нетривалого прохвату 140+ почув та відчув те, що взагалі чути не хотів. «Якось дивно лонгтуби Мустанга звучать ззовні в ходу. Оу! Вібрація! Це не лонгтуби!! І не з Мустанга!!!».

На заправку під Тарашанами заїжджали вже під акомпанемент жахливого скреготіння, що під час повороту праворуч перетворювалося на помітні удари в районі редуктора. 3.92 з LSD - це звучить дорого! Дорого і довго.

Заливши пів центнери палива, ми на родинній нараді вирішили рухатися далі, адже місце призначення було зовсім поруч. Тобто можна і на аварійці докотитися, а там дружини з дітьми зможуть насолодитися свіжим повітрям, надавши хлопчикам змогу принаймні розібратися зі своїми зламаними іграшками. Адже насправді свіже повітря - це офіційна мета  подальшої поїздки, а реальна причина - фраза Петра, що була добре почута мною, хоч вимовлена без наголосу: «там десь естакада є».

Say no more! Їдемо дихати повітрям шукати естакаду. Після розвідки Мустангом ми з’ясували три моменти: 1) третя в 5R55S Мустанга зникла остаточно; 2) естакада для Челіка є; 3) ця естакада не для Челіка. 

Хоч там як, а не в моїй ситуації естакадами перебирати. Або пускаємося берега, або кличемо евак, бо більше 40 км/год і без навантаження їхати вже просто неможливо - Челік остаточно перетворився на автівку Флінтстоунів, хіба що їхав ще власним ходом. Попри скепсис Петра, обдираючи днище в глибокій колії під пекельні звуки та сморід знов підпаленого зчеплення, Dodge на ту естакаду частково заповз. 

На фото виглядає не страшно, але заїзд там максимально не дружній до великої автівки із заниженням. Колія глибока, частини рампи відсутні, з обох боків стирчать гострі гілки… Таке собі задоволення. 

Зважаючи на те, що розташоване це чарівне місце in the middle of nowhere, до голови полізли кадри з різних американських фільмів на кшталт U-Turn з Шоном Пеном та Мустангом його героя в брудних руках божевільного механіка Дарела у виконанні Біллі Боба Торнтона. 

Втім, зістрибнувши з естакади в кущі та якось залізши під автівку (за що моє коліно щиро подякувало мені вже ввечері), я побачив те, чого ще вранці боявся, але про що згодом вже ледь не мріяв - середина кардану майже лежить на тепловому екрані, гумова частина підвісного у кронштейні відсутня.

Отже приїхали! Тобто не приїхали, а поїхали додому. Тобто не додому, а до піцерії, де донька з дружиною зможуть відволіктися на якийсь десерт та просеко, дозволивши батьку знайти та замовити необхідну запчастину. Еге ж. У неділю. Ввечері. 

Основна проблема підвісного підшипника Челенджера полягає в тому, що офіційно він не є окремою деталлю і замінюється заразом з карданом. Існують недешеві тюнінгові рішення розбірних обойм від JXB Performance та дешеві у вигляді китайских аналогів, але звісно не у нас.

Проте автівка потрібна тут і зараз. Отже протягом наступних двадцяти хвилин злагоджених дій з Петром вдалося замовити замінник підшипника з кронштейном від польської BTA (варіант бюджетний, але начебто якісний), домовитися з Auto Club щодо демонтажу кардана завтра вранці і з кардан-сервісом щодо заміни підшипника, що «не замінюється». Хто знайомий із ритмом Чернівців, той зрозуміє, що це було завданням із зірочкою.

Сподіваюся, з цього задуму щось та й вийде, принаймні додому доїхав, пива попив. Тепер сиджу немитий з отим хворим коліном, дивлюся на Челік, що на вулиці теж брудний і ногу тягне, і думаю: оті цифри на одометрі - це ознака щастя чи навпаки? 

Вирішив, що допоки редуктор Шрьодінгера і живий, і мертвий одночасно, сприймаю все це за вдачу. Далі буде…