Допис на тему, як я провів літо 2024

Як я провів літо 2024 

Я нікололи не любив писати в школі твори на тему: «Як я провів літо», да і твори цікавими, на мою думку, не виходили: «поїхали – відвідали – побачили» і таке інше. В принципі цей допис теж не претендує на високі оцінки, хоча за 6-7 тис км., трасового пробігу хотілось би відзвітуватись.

Нажаль, в цьому році, як і в минулому, все було максимально просто: море з сім’єю; гори з дітьми; відпочинок в Сумах, потім неочікувана подорож з друзями, куди? – куди!, звичайно в гори, в третє до речі в цьому році. Саме про ці короткі та яскраві подорожі піде сьогодні мова.

Ну що, Марія Миколаївна, готуйте вашу червону ручку, я починаю виправлятись :)

«Цього року мої подорожі були сповнені контрастів і глибоких емоцій. Море в Одесі, де я виріс, стало місцем відновлення сил і спогадів про дитинство. Прогулянки Дерибасівською і вечори на закаті біля моря з морозивом, що капає на шорти, дарували прості радощі і відчуття безтурботності».

Так! Так! Стоп! не повірять, що писав сам, не списую чесне слово, давайте тепер виправимо, а то журнал автомобільний, блог про авто, а де про нього?

«Автомобільні подорожі завжди додають особливого шарму.

Тепер у нас обов’язкова зупинка в МакДональдз у Києві, після закриття в Сумах — це маленький приємний бонус. Діти сплять на задньому сидінні, а ми з дружиною ведемо відверті розмови про сім’ю і майбутнє, час наче застиває. Приємний холодок з кондиціонера, гарна музика, програвач стоїть на мінімумі щоб не заважав розмові, пряма дорога до Одеси, попереду відпочинок, море, спілкування з родичами та друзям.

І, звичайно, вечірній похід на море після довгої дороги — це обов’язкова частина відпочинку. Тепле Чорне море, змиває втому і дарує відчуття спокою. На пляжі 13-тої станції, там де знайомий кожен камінчик, коли я був маленьким, дідусь бігав вздовж моря, а бабуся ховалася від сонця в тіні, я відчуваю зв’язок з минулим і тепле відчуття дому. Це місце, де все життя здається попереду, а спогади стають частиною кожного відпочинку».

«Але найбільше враження залишила подорож у Карпати.

Разом з дітьми, у них велика різниця у віці, Ані – 8, Лера, старша на 11 років, вона вже склала на права і час від часу замінює мене за кермом, ця різниця немов прірва між ними - не має спільних тем для спілкування , а ось в горах все по іншому, ми - одна команда! обов’язкова партія Uno на ніч, діти об’єднуються проти тата, а мене, як батька, це дуже тішить.

Йдемо знайомим маршрутом, машина в Козьмещику, а потім підйом на Петрос перехід на Говерлу. Я тут був десятки разів і здавалось би подолав би цей шлях закритими очами.

Підняття на Говерлу - вершину українських Карпат - було кульмінацією нашої подорожі. Вирушили на світанку, крокуючи по випавшій росі, і стали одними з перших, хто досяг вершини. Вид з висоти був захоплюючим, але це були не тільки фізичні випробування.

На вершині, серед захоплюючих краєвидів і спокійної тиші, нас зустріли фотографії молодих хлопців, які загинули на війні. Їхні обличчя, які вже ніколи не побачать цього світу, додали особливу глибину і розуміння до моїх переживань. Це був момент бурливих емоцій і розчарування, коли гори стали не лише місцем натхнення і відновлення, а й нагадуванням про ціну життя і відваги.

Ця контрастність - від простих радощів на морському узбережжі до глибоких роздумів на вершині гори - робить цей рік незабутнім. І хоча ці моменти можуть бути важкими, вони додають нових відтінків до розуміння життя і значення подорожей».