Покупка

Як я став власником ГАЗ-21? Не досить заплановано…. Все моє дитинство батько їздив на москвичах але найбільше мені запам‘ятався 412й кузов апельсинового кольору з дорестовою торпедо і уайтволами на гумі. Незабаром батько його продав, так як двигун там був 408й і купив новішого, на мою думку не гарного 412го з м‘якою торпедо і паршивого темно червоного кольору. Цей москвич немав нічого, за що могло б зачепитися око але з сильнішим 412им двигуном. Пройшло багато часу. Захотілося чогось старого і душевного. Згадався той дорестовий москвич… Моі вимоги: москвич 408 білого або кольору антрацит, кпп - на рулі, металева торпедо, морда або оригінальна з круглими фарами або подобається з квадратними фарами в хромованих окулярах і хром решітка з грубою решіткою. Квадратні фари йшли на АЗЛК, а приборка з круглими шкалами не заходить зовсім + зад переважно 412й. Одним словом дивився неспішно продажі і розумів, що для здійснення задуманого треба мінімум 3 москвичі, щоб схрестити.

За той час друзі навколо мене почали «обростати» волгами. Хтось ГАЗ 21, а хтось ГАЗ 21 і ГАЗ 24. Крім того, мій молодший «горить» 21ю вже не перший рік і збирає гроші на мрію -ГАЗ 21. Дивлячись на волги знайомих - кпп на рулі, торпедо - метал в колір кузова, пару варіантів морди, я почав читати про них. Відкриттям стало те, що є три серії, в середині серій є теж відмінності, тому це стало цікавим. Почитавши-повивчавши - захотілося попробувати що це за техніка. Так, як по москвичах я знаю досить таки немало, бо проводив у гаражі з батьком купу часу, подумав, чому б не спробувати ГАЗ 21?

Критерії вибору: голубий колір, до 62го року випуску, тобто все вказувало на другу серію. Почав дивитися по продажах і зрозумів, що «нема хап-хап»)) Час летить і, як мені здавалося «та того чермету ще повно» на практиці все не так. В західній частині ціни за повний хлам зашкальні тай вибору немає. Сумщина, Харківщина - самі розумієте, хоч трапляються вже непогані варіанти за адекватним цінником але ситуація в тих регіонах не для вальяжних прогулянок.

В якийсь момент мене відряджають на Полтавщину. Я починаю впритул дивитися варіанти але як завжди - або далеко і в складних районах або ближче але горбаті з купою шпакла, боки яких так і залишаться кривими, навіть після вкладеного часу та грошей. На очі потрапляє оголошення в м.Шостка.

По фото авто досить рівне, пройоми не чіпалися, фарба рідна з підфарбованими проблемними місцями фарбою іншого відтінку, що дає загальну картину стану. По телефону - власник ніби адекватно веде бесіду, пройшовся на відеозвязку по тих місцях, які мене цікавили. Прийняте рішення їхати і дивитися. З Полтави до Шостки варіантів добратися немає. Бла бла кар - безрезультатно. За 20км від Полтави вискочила поїздка на бла бла кар. Бронюю. Їду на обумовлену АЗС. По дорозі в рейсового ПАЗа клинить двигун, «це знак» - каже мій кум, якого я вмовив на цю авантюру. «Ніфіга» - кажу я. Добираємося до АЗС, а той с-ка водій бла бла поїхав не тією дорогою бо «його gps не туди повів»… Настрій на нулі, думки нащо мені це все і тд. Повертаюся в Полтаву. Охолов трохи але той варіант мене не відпускає. Того ж дня я знаходжу транспорт, щоб добиратися з міста в якому я будучерез пару днів в Шостку. Бронюю два квитки. Виїзд о 7:00, там повинні бути о 12:20. Через півтора години автобус у зворотній бік, інших варіантів на пряму немає. Зустрічає нас власник, їдемо дивитися. По кузову - те, чого я очікував але є один нюанс - під капотом копошиться молодий хлопчина електрик і тесть власника авто. Пропала зарядка….. Доречі, першочерговий план - їхати своїм ходом…. Волга стояла до нашого приїзду два роки. Я чітко розумію, що авто мені підходить і треба забирати. Звичайно є моменти - сидіння з мерседеса (мабудь 190го) та сірий колір (нагадаю - хотілося голубий) але розумію що стан і вартість те, на що розраховував. Оформляємо документи, хлопці перекопують проводку (щось зробилося, щось залишилось під питанням) але мета виїхати не в ніч. Ключ на старт. Проїжджаємо 3км пробадають повороти, приборка вся гасне, габарити працюють. Повернутися - поганий знак. Попереду 170 км….. Заїхали на заправку - почав барахлити стартер (певно «бере на себе»). Тормоза для справжніх чоловіків - що втиснеш то твоє). Одним словом, 5 годин і ми в м. Ромни. Емоції - їх немає взагалі. Те, що в моїй уяві було про 21шу (вальяжність, кайф, пливе по ямах як корабель) розбилося об ці 170 км дороги. Я був настільки втомлений, що думав зняти гараж в Ромнах і залишити її там на пару місяців для усвідомлення що з тим робити. На наступний день я мав їхати в Прилуки. Переспавши з тією думкою, вставши зранку подумав - так 170км проїхав, хоч і важко, то чому б не поїхати далі (приблизно 100км)? А вже в Прилуках зніму гараж і залишу її там. Буде ближче до Києва, де можна погрузити на поїзд до Львова, а звідти лаветою до Івано-Франківська. По дорозі купляю буксирувальний ремінь, реле і новий замок запалювання, тому що хлопчина-електрик його запідозрив. Реле поміняв зразу. Приборка запрацювала, повороти з’явилися, як і настрій. Починає здаватися щеплення, вижим не повний, КПП «гарчить». По трасі ніби норм, а в населених пунктах стараюся не втрачати накат так як легше переключатися, гальма так і не «повернулися в сім‘ю» (думав спочатку хоч трохи притруться чи станеться якесь диво). По ходу діла помічаю, що їдеться ніби якось легше, не напружуюсь так, як у перший день. Їдемо без світла і всього, що стосується електрики, щоб не коротнуло десь щось, так як електрика жила по своєму. Знайомий УАЗіст з достатнім стажем вказав мені на мою проблему - одна фара світить на 30%, значить на неї не підходить/слабка маса і через те реле виходить з ладу. По приїзду в Прилуки, розбираємо ми з кумом фару, кидаємо нормальну масу. Фари світять однаково, всі раді і веселі). Волга їде, світло світиться, повороти блимають то чому б не випробувати долю? Прилуки-Рівне - пробуємо? Чому б і ні? 480км…. По трасі їдемо без проблем але попереду Київ. Хто не їздив на ГАЗ 21 той не пойме - оригінальне, мале і ніяке бокове водійське дзеркало, салонне трохи більше але в порівняння з оглядовістю на сучасних авто на словах не розкажу.  На додачу гальма пропадають з кожним качком (мабудь манжети) і щеплення вже майже немає (почало щось дзеленчати). Єдина допомога - кум, який був і правим дзеркалом і навігатором і порадником. Коли я проїхав Київ, я вже не сумнівався, що буду їхати до Франківська або до серйозної поломки. Проїхавши біля 500 км, заночували в Рівному. 300 км додому здавалися вже зовсім не відстанню.

Якщо перші кілометри я їхав 60 км/год, то з Рівного до Франківська 85-90. Загальна відстань -1100км.

Приїхавши додому - поставив авто і пару днів просто радів, що доїхав. Зараз почав будувати плани, писати список з/ч та робіт.