Знову їдемо до Італії, тепер на Адріатичне море

Хто уважно слідкує за бортовиком мого Гольфа, той вже міг помітити, що в 23му році мені не особливо сиділося на місці (вже прокаталися ми Францією, Польщею, Бельгією, зазирнули в Баварію) і то лише за перші 8 місяців. Цього літа ми дівчата вже дуже хотіли на море, а летіти з 10місячною дитиною я не збирався, тому традиційно зібралися до Італії. З огляду на піщані пляжі, захищені від високих хвиль береги та мінімальну відстань від дому, ми націлилися на регіон між Венецією та Ріміні. Т.к. я не маю особисто перевірених мною готелів в цій частині Італії, то все наше морське перебування я розбив на кілька готелів між названими 2ма великими містами. Т.к. я не люблю якісь геройські марш-кидки лиш би пошвидше встрибнути в море, то доїзд планувався в 2 етапи з ночівлею в Альпах:

Перша задувка газом була в Карлсруе через 200 км від дому, а друга через наступні 170 км. Так скромно і далеко від кордону, бо в Австрії і перед Альпами це було взагалі фінансово не доцільно, тому мав дотягнути до найпершої по маршруту заправці в Італії. Економічності Гольфу не позичати, тому за всі 685 км від дому до готелю в південному Тіролі середній розхід газу вийшов 4 кг на 100 км при 79 км/год середній швидкості:

По Німеччині та Австрії нас супроводжувала гарна погода, тому Альпами ми милувался від всієї душі:

Я вже мріяв після цілого дня за кермом насолодитися вечірньою прогулянкою серед Альп, попити пивця в місцевому ресторанчику на терасі, але в італійської погоди були свої плани ☹ 

Не було вже жодного бажання перебувати надворі, тому ми просто затарилися смаколиками по дорозі, заселилися в готель, повечеряли і дружина почала вкладати дітей, а я таки зібрався духом і вийшов на прогулянку. 

Добре поспавши, наступного ранку ми вирушили далі. 

До речі про заправки газом, та і взагалі заправки, в Італії вас заправляють, чого не зустрінеш, наприклад, в Німеччині, Австрії, Франції, Нідерландах, Бельгії тощо... Стандартизація ще не дійшла до Італії, тому в них якісь свої власні заправочні пістолети:

По цінах тут теж тепер не все так вигідно, як до повноцінного вторгнення москалів, проте тим не менш вигідніше за решту палива. Зі, якийсь перехідник в них теж присутній на колонках:

До нашого готелю на морі ми витратили ще півдня добирання, а це було практично на південний схід від альпіської ночівлі:

Як ви побачили на минулому кадрі, зупинилися ми спочатку в Кіоджі. В цьому невелечкому місті на південь від Венеції ми планували провести 2 ночі. Така собі погода нас переслідувала далі, хоча на температуру годі було жалітися))) Після заселення з обіда до вечора ми насолоджувалися морем, а ввечері виїхали в центр міста.

Найважче було знайти ресторацію, де ми могли замовити і піцу, і пасту. Якимось дивним чином в старому центрі це було майже неможливо. В одному місці це було можливо, але там, бачите, столик треба було бронювати за пару тижнів. Нахіба незрозуміло, бо майже всі столики були і так вільні, але обслуговувати нас ніхто не збирався. Я з радістю поставив їм 1ку у відгуках та погавкався із власником))) Поїли ми тоді дуже і дуже смачно в ресторанчику біля мосту до старого міста. Дружина взяла пасту з морепродуктами, а я традиційно в Італії замовляв лише піцу - вона там найкраща в світі!

Готель в принципі виявився непоганим, як раз на 2 ночі самий раз))) На другий день погода вранці була дощова, тому ми вирішили знову висунутися в старе місто, щоб трохи прикупити сувенірів, а заодно і поплавали на човні. 

Наступного дня я вирішив в 1й половині дня зробити всім екскурсію замками, яку ми поєднали з переїздом до наступного готелю. Найпершою цікавинкою став замок Месола, збудований у 1578-1583х роках. 

Потім проїжджаючи повз я не зміг не зупинитися на території колишнього аббатства Помпоза, що належало до ордену бенедиктинців. Утворилося воно у ІХ столітті на місці поселення, яке було засноване за 2 століття до цього ченцями, послідовниками святого Колумбана. У XI-XII століттях Помпоза стала найважливішим культурним центром на півночі Італії. Абатство занепало в XIV столітті у зв'язку з тим, що дельта річки По ставало все більш заболоченою. У 1663 році монастир офіційно припинив своє існування. У XX столітті Помпоза була націоналізована; нині - це звичайна парафіяльна церква та художній музей.

Далі по маршруту в мене було містечко Комаккьо. Трепонтійський міст є найвідомішим мостом, а також його найбільш репрезентативною пам'яткою, був побудований у 1638 році. Він розташований уздовж стародавнього судноплавного каналу Паллотта, який вів до Адріатичного моря і був укріпленими воротами міста. Під його єдиним склепінням , що складається з 5 арок , закінчується судноплавний канал, утворюючи чотири різні дрібніші канали.

Після цього ще далі на південь ми доїхали до міста Равенна, центр якої занесено до спадщини ЮНЕСКО. Т.к. ми заїздили з півночі, то найпершим нам трапився мавзолей короля остготів Теодоріха Великого, збудлваний у 520 році. Це єдина вціліла пам'ятка готського зодчества і єдина збережена гробниця варварського монарха. На масивні стіни горішнього ярусу покладена «кришка» - десятиметровий у діаметрі моноліт у вигляді плескатого купола, витесаного з цільного 300-тонного каменя, що ймовірно символізує шатро германців. Оскільки можливості підняти таку важку плиту готи не мали, мавзолей був засипаний землею по самий верх, відтак купол шляхом втягування помістили на місце, а землю видалили.

Т.к. мавзолей знаходиться на околиці міста, то для оглядин решти цікавинок нам довелося припаркуватися в центрі міста і тупцяти ніжками))) 

Ранньохристиянська базиліка Сан-Вітале - найважливіший пам'ятник візантійського мистецтва в Західній Європі. У 1996 році разом з ранньохристиянськими пам'ятками Равенни ввійшла до списку об'єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Виділяється серед восьми ранньохристиянських пам'яток Равенни досконалістю своїх мозаїк, які не мають собі рівних за межами Константинополя. Базиліку заклав у 527 равенський єпископ Екклес після його повернення з Візантії, де він разом з папою Іваном I виконував дипломатичну місію за дорученням короля остготів Теодоріха Великого.

Сант-Аполлінаре-Нуово - ранньохристиянська базиліка, побудована в кінці V - початку VI ст. правителем Равенни королем Теодоріхом Великим як його придворна церква. Базиліка знаменита унікальними мозаїками, одна частина яких належать до часу Теодоріха, а інша - Юстиніана, коли Равенна стала візантійським екзархатом.

Нагулявшись вволю по Равенні, ми рушили далі на південь і до заселення в готель встигли відмітитися біля палацу Гроссі - укріпленого палацу 16-го ст. З архітектурної точки зору Палаццо Гроссі являє собою незвичайний для провінції Равенна гібрид між гармонічністю епохи Відродження та потужністю та міцністю середньовічних замків.

Таким чином наша карта переміщень за цей день мала наступний вигляд:

Забронювавши 5 ночей в 4зірковому готелі Капітоль ми не прогадали - все було на найвищому рівні, окрім мегатісної парковки, але то вже таке)))