1. "Як я до цього докотився", або що це за машина

"Не можеш купити машину, яку хочеш - збери її сам!". Так пафосно я міг би почати цей блог, і це було би абсолютною брехнею. Ця історія починається з того, як я купив на розборці ручку на КПП. Дрібниця. Але розборщик виявився приємним хлопцем, і через дватри тижні я вже купував в його знайомого голий кузов баварської легенди, яку він успішно розібрав.

Навіщо мені голий кузов? Мало пригод в житті? Мабуть. Мабуть, попередній досвід володіння BMW мене нічому не навчив. Свою першу я успішно підняв з колін, опустивши на них ще мінімум тричі, розібрав майже до кожного болта, зібрав назад, і навіть трохи детальок залишилось. Настільки трохи, що я заради однієї машини знімаю тримісний гараж. 

Але цей кузов був того вартий. Заводська 740, неварена, частково в рідній фарбі, на хорошому пакеті опцій, частину з яких мені вдалось забрати собі. "Таких машин більше не роблять" - ця фраза чітко і гучно дзвеніла в моїй голові, коли я після узгодження всіх деталей казав продавцю "Забираю". Те, що колись було розкішним німецьким седаном повернулося з того світу, вже будучі в розборці, щоб стати формою для нового життя.

Спочатку я взагалі не будував якихось далекоглядних планів, та планував що просто швиденько (ШВИДЕНЬКО АХАХА) перекину свої агрегати в новий кузов,  та на тому зупинюсь. Апетит приходить під час їжі, чули таке? Правда. Спочатку я став просто мріяти про, наприклад, повну покраску, потім став збирати на це грошенятки. І в якийсь момент навіть назбирав.

Далі був Костя. Костя - маляр. Костю порекомендували як висококласного реставратора класичних автомобілів, який точно зробить цукерочку, солодку і в красивій обгортці. Нажаль, то були часи, коли USA замість джавелінів на всю пропускну здатність порта Одеси поставляли битки з аукціонів. А малярам стало цікавіше зробити якусь трохи покоцану ефку, ніж достойний проект за аналогічні гроші.

Та і мій потік мрії розростався з кожним днем. Так сталося, що коли машина виїхала з малярки, він набагато випередив реальний стан речей. Я залипав в чудові фотки європейських машин, збережених, або відреставрованих за найвищими стандартами. В цей час мій "ідеальний проект" був пофарбований трохи краще ніж віником, а мотивація щось робити різко зникла. На фоточках все гарно, я теж коли побачив це вперше, відключив всі конструктивні думки, та просто насолоджувався цим кольором.

Ще був Саша. Це антагоніст Кості, людина яка надихала і всіляко підтримувала мене на цьому шляху. Саша - механік, він дав перші кроки цьому проекту. За його допомоги ми переварили підкапотку (кузов був M60, а мотор залетів M30), переставили мотор та підвіску. Саша неодноразово пропонував допомогти з проектом далі, але щось мені воно вже не було так цікаво.

В травні 2022 Саша загинув, за збігом обставин, в моїй рідній Луганській області...

Цінність життя та часу під час війни зростає. Різко зростає. Я став розуміти, що поки є можливість, я маю закінчити те, що розпочав. Нехай, це не проект моєї мрії, але й моє життя - теж не моєї мрії. Реальність. Якщо подивитись в реальність - це нормальна машина, яка заслуговує на свій шанс просто повернутись на дорогу. За чотири роки з моменту старту цієї історії зібрано велику кількість рідкісних і ексклюзивних деталей, тож треба цим користуватись.

Продовження буде!