Той самий день і що йому передувало

Оскільки зазвичай першим записом йде купівля автівки, то не буду оминати таку традицію

Ще до початку війни були в цілому плани придбати сімейне авто для комфортних подорожів "до моря і назад", але не так швидко як довелось. Мій робочий день починається о 9:00 і закінчується о 21:00. Від початку війни в області ввели комендантську годину з 22:00, а дістатись в такий час громадським транспортом менш ніж за одну годину в нашому місті з урахуванням "від точки А до точки Б" майже неможливо. А відтак довелось їздити додому на таксі аби точно встигнути і не ночувати у відділку поліції. Через кілька місяців порахувавши витрати на таксі і можливі витрати на пальне та утримання власної автівки на сімейній нараді було прийняте рішення про купівлю.

Яка саме буде модель я знав вже давно. Була перечитана купа оглядів і передивлено багато відосів на Ютубі. Описи, порівняння, враження, плюси-мінуси і т.п. Отже остаточний вибір - Citroen Grand C4 Picasso і тільки першого покоління. Нехай вбачають мене власники другого покоління, але тільки за цей руль я готовий продати душу дияволу 😃

Отже почались пошуки "того самого єдиного" за допомогою auto.ria. Бюджет був дещо обмежений, однак в фільтрах сайту я підняв верхню планку десь на тисячу. Обов'язковими критеріями були: комплектація Exclusive, дволітровий дизель, автоматична коробка (із наданням більшої переваги роботизованій). Також були бажаними, але не обов'язковими - наявність панорами і магнітоли з кольоровим центральним екраном. Всі свіжопригнані з пробігами до 200к, "нічо робити не треба" і т.ін. відкидались; так само як і пропозиції з занадто низькою ціною (на літо 2022 року) - 6500 і дешевше. В обране потрапили три автівки - одна під Києвом, друга у Вінниці і третя неподалік від Львова; всі три приблизно з однаковими технічним станом, ціною і комплектацією. Передивившись уважно описи і додані фотографії було вирішено починати перемовини з найближчої до мене. Комплектація була навіть трохи багатшою ніж мої критерії. До того ж було вказано, що зчеплення на машині було замінено. Продавець надав посилання на свій блог на славнозвісному російському сайті, який я ретельно передивився. Уточнив ще декілька важливих питань і домовились про зустріч вже за тиждень.

Майже безсонна ніч в поїзді, метро через пів Києва, пошуки потрібної маршрутки і ось я його побачив!

Кілька хвилин біглого огляду і ми вже їдемо до сервісного центру. Далі перевірки, черга одна, черга інша. Постійні сирени про тривогу та відбій, але на щастя впорались дуже швидко. Заскочили попоїсти, придбали в Епіцентрі мінімальний набір автомобіліста - аптечка, вогнегасник і знак аварійної зупинки - і в спринт на 500 кілометрів.

Моїм правам на той момент було менше двох років, що накладало обмеження у 70 км/год. Тож умовив поїхати зі мною колегу з роботи через це і ще кілька причин - психологічна підтримка, доволі велика сума грошей, який-ніякий знавець Сітроєнів, більший досвід керування. Щоправда він часто намагався натиснути неіснуючу педаль зчеплення 😄 Дістались додому приблизно як і розраховували, за 5 годин. Від дому товарища до себе я вже добирався самотужки, попередьно наліпивши знак 70 на заднє скло. Мої перші 15 кілометрів на своїй машині...

Словами не можливо описати очі доньки, якій сказали що тато поїхав по справах. Обіцяний магнітик і "ключ від Києва" полишись десь на третьому плані. Подивитись, помацати, посидіти прибігла вся пісочниця разом із батьками 😃 Ніхто не вірив, що "оце, оце, оце і ще й оце" може бути в 15-річній машині. А про намір придбати машину знали взагалі одиниці.

Перша сімейна поїздка до стоянки (аж 300 метрів!) і знову безсонна ніч, бо наснилось ніби я забув зачинити машину з пульта.

А далі вже як і в усіх автовласників - великі і дрібні ремонти, якісь доробки, переробки, взнавання чогось нового.

Як то кажуть, далі буде...