Нема чого вимахуватись

Це “оповідання” містить 2 технічні проблеми з якими я стикнувся під час експлуатації. Весь додатковий текст носить виключно медико-профілактичний характер, запобігаючи нанести психологічну травму, пережившим подібне, людям.

Йшов 3-4тий місяць володіння авто. Вже прошла ізжога після покупки, встиг вшити пару штанів. По трохи обкатуюсь, притираюсь. Нарешті найшов важіль поворотніків. Шось з ним не так в цих машинах. Поки не знаю шо. Не трогаю. Зрозумів, що знаю всі найбільші парковки, де ввечері не багато машин. Із цікавістю читаю прогнози погоди, жду літніх дощиків, і по трохи розумію шо повний привід то більше мінус ніж плюс. 

Це було спекотне літо. Розваг в місті не багато, а зважаючи на роботу 9–18, часу для проведення дозвілля залишалось як у ше живого але уже сплившого доверху пузом, змучаного жарою, ставкового карася. Звичайно, в гарну погоду хотілось провести пару годин на природі, а ба більше змочити ноги в прохолодній водичці. Купатись в місцевій річці було небезпечно можливістю отримати родинні звязки із Шреком, перетворившись на його ще більш страшного двоюрідного брата по татовій лінії.

Біля мого міста неподалік є два гранітних карєра, які всилу природніх явищ, а не халатності старого маразматичного сусіда, було затоплено, і вони, красуючись глазурною майже прозорою водою, дарували місцевим жителям можливість остудитись та просвітитись. Один із цих карєрів, що гідно носить імя “українські мальдіви”, за недавна ставший досить популярним, гранітний курорт бува за 50 кілометрів від міста, і зазвичай мав досить великий список відвідувачів, які прагнули хоч трішки споріднитись із Марією Кюрі.

По щільності відвідувачів на монументі руйнації  радянської промисловості, могли зрівнятись хіба шпроти в “Ріжському золоті” а удобрення розташованих поблизу лісів та посадок, беруть за основу голандські вчені в сфері агротехнологій. За часів студенства, я не раз бував в цій місцині, через наявність в сусідньому селі родичів друга, ми шумною компанією часто падали йому на хвіст, весело проводили час на берегах карєру, а кількість втоплених особистих речей на дні цієї місцини, автоматом надавала нам право називати його своїм.
Надихнувшись мокрими підмишками, ми (я і компанія в основному із ше 3х людей) завзято, двічі а іноді тричі на тиждень почали відвідувати міцевий карєр, отримуючи від купання неймовірну насолоду та чергову дозу радіації. Певне радіація і була причиною відносно чистої води, так як в сусідніх річках рідина, бо навінь не вода, була настільки сповнена флорою і фауною, що різноманіттю бактерій позадрили б навість славнозвісні україно-натовські біолаборараторії.

Під час однієї із таких поїздок, користуючись моментом присутності невеликого відрізка рівної дороги і зустрічних машин, хтів, як би пом'якше сказати, ви*тись перед другом, і показати всю потужніть, уже трошки загнаних 360ти баварських скакунів.
Кнопочка спорт, коробка “кнагє”, і на обгон) Тищу раз так робив, і кожен раз отримував ні з чим не порівнюваний, хіба із СМСкою про отримання зарплати, кайф. А на цей раз не проканало. Чудна вібрація, ніби сусід Юра довбить своїм перфоратором жінку, роздалась по кузову, в салоні шось дзенькнуло, і на приборку системи викинуло помилку: “ошибка прівода”. Ніби слова “надійність і довговічність”, ця інформація на табло для мене нічого не означала. Згодом я дізнася, шо помилка, як діагноз бувалого лікаря написаний від руки на папірці рекламного блокнота проктозан уно, могла означати абсолютно будь що: від поганого палива, до сердечного приступу та анурезу. 

Мою пику скрутило ніби після відрижки сардінами, я тихенько розвернувся, і уже без запалу та понтів, поповз до міста, назвонюючи місцевого СТОшніка.

Володя - місцевий майстер по БМВ. Знайти його бокси в гаражному кооперативі не важко, розкидані трупи 30 річних баварських пропеллерів,  все частіше і частіше трапляються по дорозі до СТО, немов звитяжні памятники нагадують про феноменальну надійність цього майже аеро бренду. Мало хто знає, але справжньою причиною цієї алеї, є Танос. Піддавшись трендам тіктока, цей чолов'яга замість магічних каменів, зібрав блискучі шляпочки до ніпелів, таки щолкнув пальцями, і відтоді надійність кожної другої бмв перетворилась в пісок.  Пісок в картерах перших.
Бути механіком по БМВ, в край правильне рішення, за умови що в циліндр  кожного 3.0 із заводу,  відповідно до документації, поміщують гайку на 19, а в 4.4 весь зміст переднього кармана з фартуха будь якого токаря.

Накурившись форумів, перегорівши проблемою, я на другий день потянувся на СТО. Володі не було на місці, а кругом боксів було із п’ятірка зівак, які зранку чекали на винесення викоку місцевого судді для їх “надійних” напарників. Я розумів шо для початку, звичайна діагностика, могла б оприділити напрям руху ремонту, і в цьому мені міг допомогти будь який працівних із СТО.
Влетів із двух ніг, я роздав пятюні всім хто був рядом, покликав хлопчину, який з розгону закинув кабель під торпеду, і почав питати шо случилось. Оточення гріє вуха.

    Я:               ошибка прівода.
    Механік:   ну це може бути всьо шо угодно і по  мотору і по роздаткам і по кардану (зіваки посміхнулись, радіючи чужому горю ).
    Я:               вангую, шо це пропуск по 5му циліндрі, катушка від*нула, читаєм помилку, міняєм катушку, я поїхав ( форму дали знати шо на цих пробігах, найдешевша помилка була б саме проблема із катушками, а так як інколи це повязано із дощовою водою і стоками із скла, частіше 5 чи 6тий циліндр).

Хлопчина, ухмильнувся із мої оптимістичності, покивав головою, і уже уявляв як я відраховую пристойну суму за не пристойну зухвалість.
Через декілька хвилин, він вибіг із гаража, уже знаючи про помилку і повідомив, шо я був не правий, бо пропуск не по 5тому, а по 4тому циліндрі. Під звук, ніби видьорнутого зонда для УЗД простати із місця діагностування, механік вийняв стару катушку,  всунув нову, попросив за то 1600 гривень і побажав мені удачі.

Інші клієнти, знаючи що їх проблеми сулять їм пару днів і десятки тисяч гривень, із гіркотою в роті чи то від заздрощів, чи то кави, яку зранку випили натощак, чи від дії тієї кави на механізми шлунково-кишкового тракту, пороздявляли роти, почали вжимати плечима, і заздрісно сверліти поглядом мої злегка чорноваті, ніби душі працівників лобмардів, вихлопні труби.

Деякий час після, я все ж замінив і інші котушки, не маючи бажання ніяковіти наступний раз перед людьми, яких із вітерком доведеться прокатати на мому піпілаці. Котушки на машині, в кращих традиціях американських битків, котлет, сардельок і інших мясних виробів, були зібрані з різних померлих родичів мої автівки. Можливо тих декілька, що були оригінальні, і мали надію ще довго працювати, але невдовзі цей вже для мене мотлох, я поміняв на 1200 гривень і “нехай щастить”, сподіваючись шо бідолаха який у мене їх купив, так само як і тисячі українських “автобізнесменів”, невдовзі продасть зібраний із гівна і палок автомобіль щасливому наступному власнику.

Красота! Літо, жара! Після полірування і якогось хімчистки, я любив намити своє авто на мийці самообслуговування не жаліючи ні фіолетової піни, яка з якогось дива була така ж сама як і біла, але в тричі дорожча, ні пожовклих від тої піни, єдиних, бо інших із БМВ дозволити собі не міг, шортів. 

Вчергове після мийки в пластиковому правому кармані багажнику помітив, шо якийсь маленьких гном мені туди надзюрив. Хз,  може ущільнення багажника, чи мокра тряпка робила таке. Я вимачав сцяки, та не звертав уваги. І тут, виїжаю із мийки, дзень, помилка: ручнік не працює. Електроручніки, головний біль всіх володарів Б6 пасатів, яким я являвся раніше, тому смак жовчі уже був для мене знайомий. “Альо, Володя ?”

Приїхавши на СТО, майстер зрадів мені ніби зустрічі із своїм приятелем, який вже пів року як винен йому гроші, і приїхав віддавати. Гніздо ОБД в БМВ, це славетна штука, з ним може зрівнятись хіба старша дружка на сільському весіллі або столична станція метро “Арсенальна”. Воно було настільки глибоко заховане і в той же час настільки доступне, шо впихнути в нього діагностичний кабель, було легше чим знайти в листопаді зимову гуму із перебитими датами виробництва.  Провівши діагностику, Володя сказав шо помилка по лівому і правому моторчику ручніка, і ми в один голос, ніби відповіднь на “Христос Воскрес”, промовили: “вода в багажніку”.
Відкривши багажник, Володя побачив весь його зміст, а саме два рибацьких великих, розкладних стільця, органайзер для автомобільних фінтіфлюшок, карімат, вогнегасник, сумка з спортзала, сумка з роботи, 2 карімата, але вже менших із резинкою піз задницю, покривало, а що як не вистачить карімата, чемоданчик із інтертулівськими ключами, зимова щітка для снігу, набір шампурів, набір шампунІв,  трьохтонний домкрат, коробка із вже не пахнучими але такими дорогими карману і серцю бмвшними картриджами освіжувача повітря. Прицмакнув, сказав, шоб я вигружав ці всі вкрай необхідні речі, і піднімав кришку підлоги, поки він обідає.

Через півгодини важкої вантажної роботи, я знайшов плаваючий у воді здоровенний аккамулятор і велику кількість мокрих фішок і Дротів. Води було багато, ніби в залах на концертах Олега Вінника. Акум ніяк не фіксувався до кузова і весь час бовтався всередині. То могло трапитись через велику зацікавленість робітників одеського порту в можливості заробити, а попередній власних, забив на то свій здоровенний, 7ми сантіметровий болт.
Підійшов Володя, побачив мої ключі, і сказав щоб я більше не возив такий набір з собою, бо то стидно мати такі не профісіональні речі для ремонту її величності БМВ. На що я йому відповів, що купив його разом із попереднім форд фюжн, і за три роки так і не скористався ні разу набором. А за останніх 4 місяці я на цьому СТО був уже в третє. Аргумент вагомий.
Десь ще через 30 хв, я вимакав, всю воду, дав трошки просохнути, багажнику, і запшикавши контакти діелектриком, ми переконались шо проблема була саме в воді.
На крилах ф10 в бажанику є пластикові декоративні панелі, які закривають не гарний шов між фонарями, кузовом і бампером, та кріпляться знизу в пази а зверху в пластиковий дюбель. Оць цей дюбель, чи від старості, чи від холодного серця попереднього власника, пересох, лопнув, і пропускав абсолютно всю воду яка лилась по водостокам в задній частині авто.

Кусок двостороннього скотчу, розміром з ніготь,  пофіксив ту проблему, і я “щасливий”, зібрав барахло в багажник, ще раз переконався, в величі та продуманості продукції цього великого бренду.

Мораль: не возіть з собою карімат, якшо уже є два стільці, воно того не варте.