Знайомство

Жигулі потрапило в мої руки чисто випадково в далекому 2018 році. Батьки дівчини вирішили їй його дати, щоб вона вчилась їздити, бо самі зібрались пересісти на інше своє авто, яке в них стояло з десяток років в гаражі.

По їх словах, автомобіль був в чудовому технічному стані, обслужений і готовий до будь яких поїздок, ще й на газу. 

Ми з нею поговорили і вирішили поїхавти його забрати, бо вона хотіла їздити, а тут вважай подарунок.

На той момент у мене вже була моя  Раллюха .

Був холодний зимовий вечір, коли ми поїхали на інший кінець міста маршруткою, щоб назад повернутись на авто.  Виїхали з двору, проїхали половину шляху і в мене відпав двірник. 
Я здивувався звісно, але думаю - ну з ким не буває. 

На ранок, туман розійшовся і стало зрозуміло, що автомобіль явно перехвалений, бо до ідеалу йому далеко. Багато нюансів по косметиці , але як то кажуть, дареному коню в зуби не дивляться.
Тим більше, що авто як вони запевняли було повністю поварене. Але сидіння водія було підперте полінякою. 

Ми підняли її на підйомнику і були шоковані - машина була капець яка гнила. (Як потім виявилось, "поварена" вона була років з 8 тому )) )

Але незважаючи на це, вона заводилась і їздила, а це вже було не погано. Бо на вулиці не було війни і проблемами було лиш те - не попастись в руки поліції за негорячі лампочки в "стопі" і за спроби дрифтувати.

Доречі, я тоді відчував такий "пацанський вайб" коли приїхав на парковку супермаркету на Жигулях і теж пробував дрифтити. Правда це виглядало геть смішно мої скромні спроби, а ще я дуже переживав зламати чи перегріти авто. 
Але сама атмосфера то дуже звісно подобалась.

Фото з першого виїзду на парковку супермаркету з друзями )