Нова вилазка до сусідньої землі

Ну що ж, гості в хаті це, звичайно, дуже добре, але коли гості затримуються на кілька тижнів, а то і місяців, то це вже якось ніби і не гості, а співмешканці... Тому з часом наша 4кімнатна квартира стала тісною для 3х сімей. Напружена комунікація, підлаштовування під звички і традиції нових мешканців нашої оселі зробили співіснування на довгий термін не особливо комфортним. І це все приправлене переживанням за рідних, близьких, друзів, які лишилися на Батьківщині... А нестримна ненависть до москалів... Постійне сканування останніх новин... Останньою краплею стала розмова з вихователями в садочку: наша донечка, яка постійно була позитивною, відкритою, щирою дитиною стала щодня плакати в садочку і кликати маму чи тата :( Протягом останніх тижнів дитині стало банально бракувати рідних батьків... Так, мала вдома постійно гралася як не з моєю матір'ю, то з дружиною кума, тому ніби ж і не чужі їй ці люди, але тим не менш, їй бракувало нашої з дружиною уваги... Я був, якщо не на роботі, то поглинутий якимись зборами, моніторенням ринку всього одразу і скрізь, пробивання інформації через друзів і знайомих, оглядом автівок і до того ж чи не щодня кілька годин перекладав нашим біженцям на поселенні, у лікаря, на прийомах у чиновників, тощо (окреме дякую шефу, що з розумінням поставився до мого графіку роботи)... Дружина? По-перше, вона була вагітною з усіма фізиологічними і психологічними особливостями цього періоду в житті жінки. По-друге, організувати якусь модель працюючого менеджменту для комфортного довготривалого співіснування 3х сімей в квартирі, яка для цього ні разу не призначена, просто не вийшло. Терки свекруха-невістка ставали все сильнішими, як і нерозуміння, чого кум з дружиною не хочуть з'їхати на окреме безкоштовне житло, з усіма умовами, якого напочатку еміграційної хвилі до Німеччини було ще валом... Отже, в кінці квітня кум з дружиною вирішили на місяць переїхати до своєї знайомої з Кельну, а мама до своєї подруги у Дюсельдорф. Т.к. кум і так мобільний, то свій переїзд він влаштував сам, а маму ми повезли з малою разом. Тупо ж шелестіти автобанами, тому ми вирішили зробити невеличкий тріп замками по дорозі на Дюсельдорф.

Таким чином, першим на нашому маршруті став палац Намеді у землі Рейнланд Пфальц.

За кілька кілометрів від нього на нас чекав вже наступний замок - Бролек, збудований у 1891 році. Ну як збудований, скоріше перебудований із фортеці, перша письмов згадка про яку датується 1325 роком.

Ще трішечки далі нас чекало куротне місто Бад Брайсіг. Взагалі будь-яке куротне місто в Німеччнині має в своїй назві слово "бад", тобто купальня :) Тут ми пообідали, погуляли парком та сфоткали пару цікавинок:

В сусідньому населеному пунктів на нас чекав вже черговий замок - Зінциг. По старій традиції, теж перебудований із фортеці на воді. Замок зведений у 1854-56 роках, а фортеця на його місці вела свою історію аж від 1337 року.

Зовсім недалечко від нього розташувався замок на воді Аренталь. Його папєрєдніца фортеця трохи старша за Зінциг - 1330 рік будвництва, а сам замок, навпаки, молодший - 1890 рік будівництва.

Ще по дорозі на Дюсель ми зупинилися у передмісті Бонна, щоб прогулятися парком Драхенштайн (драконовий камінь). З цього парку відкривається чудовий вид на:

Але то вже в планах для наступних вилазок в ці краї :) Після цієї прогулянки ми вже пришвидшилися на Дюсель, щоб привезти маму на обговорений час. Додому поверталися вже автобанами без всяких туристичних цікавинок по дорозі.

P.s. про дитину - за тиждень після відсутності гостей її поведінка нормалізувалася і безпричинне хникання за батьками зникло :)