Продовження історії

Значить, продовжимо історію. Після того як ми підклали шайби і машина завелась, я одразу замовив нову черепашку, коштувала вона якісь копійки, типу 60-70 грн. Газ відстроїли, замовив одразу масло 5w-40, повітрянні, масляні, топливні фільтри. До речі, не знаю як хто, але в свої авто я завжди ллю синтетику і міняю масло кожні 7 тис. км. Не знаю правильно це чи ні, але ні одній моїй машині від того погано не стало. Після цього, в інтернеті був знайдений майстер фломайстер який займається карбами. Приїхав до нього, була холодіна, але він пару годин розбирав, продував, налаштовував запалення по стробоскопу. З тих пір і до сьогодні я туди не ліз. Машина заводиться з пів тику, їздить майже кожен день. 

В перший місяць володіння авто був зроблений газ, поміняні свічки, дроти, кришка трамблера, котушка, бігунок, комутатор, датчик хола, встановлений електробензонасос. Робив це не тому що воно було зломане і не працювало, а тому що перед очима маячіла війна і треба було щоб все було нове і не підвело на випадок чогось. 

І от 23.02.2022 я після нічної зміни виходжу з роботи, домовився забрати жінку зранку і поїхати в лікарню, сідаю в машину, а це падло не заводиться. Крутив тим стартером аж поки акум не здох. Думаю і хєр з тобою, ввечері приїду з барьком, штовхнем, да і буду потім розбиратись. А ввечері жінка каже ідем в ресторан посидимо, то ми так понаїдались, шо я вже і не захотів нікуди їхати.

24.02.2022 приблизно п'ята ранку я прокидаюсь від вибухів жостких. Підриваюсь, кажу - почалось, а в мене блять машина не робоча. Іду до батьків, вони не спали, бо батько на роботу мав їхати, я йому кажу ніякої роботи, війна почалась, їдемо забирати машину, а він - та то пітарди взривають. О П'ЯТІЙ РАНКУ НАХУЙ? ЯКІ ПІТАРДИ? ЇДЕМО ПО МАШИНУ!

В запасі в мене був ще один новий комутатор, тому комутатор переставили і машина завелась. Ледь доїхали до дому, поставили машину. Через дні 4 виришив вивезти сім'ю до діда з бабою в макарівський район(це було дуже безглуздо). Забрав з лівого берега тітку з двома котами, батьків і жінку і ми поїхали. Виїжджали чодини 4. Пару днів пробули там, потім рашисти збили наш літак і він впав на людські хати, зачепивши високовольтну лінію і порвавши всі дроти. Макарів почали окуповувати, постійно були прильоти в поле біля будинку, ми ходили тушити поле, щоб не згоріли хати. На четвертий день перебили газ. Не було ні світла, ні води, ні газу, а людей нас було 7 чоловік і жерли ми дай боже, я почав думати, що провізії не вистачить на довге сидиння там, а ще плюс рашисти уже оточували Київ. На якийсь день я прочитав, що моста в Стоянці більш немає, а значить по житомирській трасі додому не повернутись, а ще загвозка була в тому, що потрібні були інсулінові шприці для вакцини, яку нам 23.02 назначив лікар, а купити їх вже не було де. Тому, подивившись по погоді, я побачив що буде приморозок, я вирішив їхати додому, в Київ. 

Виїжджали ми о 6 ранку, зустріли якусь жінку, яка сказала, що в Київ не проїхати. Я не став слухати, по гугл картах, в супутниковому режимі я подивився де є лісові тропи, і так, помаленьку(80 км/год) почав продиратись в сторону дому. На горизонті гепали вибухи, був холодний весняний ранок, я шурував на своїй машині(1.1 двигун) з 5 людьми і 2 кішками на борту 80-100км/год по лісовим тропам і полям. Машина ні разу не підвела і я благополучно доїхав до Києва. Після того отримала від мене прізвисько Боєць.

В наступн ому журналі я розповім про те, як я вирішив йому віддячити і переварити власними силами пороги і дно, а пізніше і повністю перекрасити.

А це йобані рашисти на горизонті