Гонім біса на Одесу!

Одразу після зустрічі з власницею авто пішли до нотаріуса і зробили генеральне доручення на одного з компаньйонів проекту "Я. Побєда і Кузьма".

Два місяці очікувань и 1000 кілометрів за спиною не давали сумнівів, вона нам подобається!

Так і сталося.
Перши враження просто «пісечка»!
Завелась і рівно працює.
Сідай і на Харків!

Але, щоб їхати треба перевірити важливі моменти.
Пошук головного тормозного циліндра під килимком водія привів нас у ступор.
Кузов гнилий, і виглядає як торт Наполеон, або круасан зі слойоного тіста.  

Наш механік, компаньйон по проекту, «по фото», оцінив ремонт у 400 баксів.
Отримав знижку у 300 баксів ми ризикнули!
Потім декілька разів пожалкували, тому що переварили все дно, зробили капітальний ремонт двигуна, реставрували ресори, гальмівну систему, замінили 100% проводку, виготовили під замовлення нові лобові стекла …
 

Машина була заправлена свіжим паливом і відправилась з Білгород – Дністровського до Одеси, де її чекав автовоз за 2-3 дні на Харків.
Одразу звернули увагу на додатковий бак, але тітка нам спіздела, що то її чоловік з розходом щось вигадував.

Курва
Те що бак потім варили, паяли і треба міняти стало видно згодом. 

Це було ще у те часи, коли орда не розбомбила переправу через Затоку, і вісь шлях склав десь 80 кілометрів і 2 години на фото, каву.

Чудо, зупинились на Затокі, зробити фото, поруч зупиняється авто, виходить людина - Дмитро? 
Бля думаю, батько якоїсь дівчини, я якою я тут відпочивав у молодости ...
Сталося, це тої Степан, що дивився для мене це авто. 

Поки ми мчали зі швидкістю 72 км на годину, сонце почало сідати, мороз пробирався під одяг, але нам було похуй.

Але ми знайшли «на дотик» паркову TIR , де залишили авто, ключи і паролі.

Тепле купе порожнього поїзда….

І очікування авто у Харкові.

Вже у вагони ми назвали її «Піцунда»

Чому Піцунда?

У книги е фраза, вона описує першу зустріч Кузьми Скрябіна і Побєди, і вона нам запам’яталась: 

«Я крутнув горбату корбу, і якесь дивне відчуття мені підказало, що цей інструмент стане невід'ємною частиною МЕНЕ самого на ближчі роки. Вагою всього тіла я опустився на злощасний костиль і крутнув сильніше і швидше, ніж до того. Машина кінчила! їй сподобався спосіб, у який я ґвалтував її залізну піцунду. Вона рикнула і завелася. Двигун працював на диво рівно і розмірено. Звук, правда, був такий, ніби падає вантажний літак.»

Судячи з відсутності коментарів, окрім мене нікому ці тексти не потрібні, і немає сенсу продовжувати тут писат.