… як все продовжувалося …

Антон забрав авто і протягом тижня він прибирав колгосп з неї і намагався розібратися з кулісою. Налаштування куліси, зрештою, не принесли очікуваного результату. Але я вирішив ризикнути та поїхати забрати її. Планував їхати з братом, але він захворів на ковід і усвідомивши (чи ні) всі ризики я поїхав за нею. Поки приїхав, поки розібралися з авто, доки з Антоном доїхали до околиці Львова, минуло чимало часу і справа була надвечір. І я пам'ятаю той погляд Антона, коли я почав на ній рушати і вона глохла… думали шукати майданчик де можна буде відточити цю навичку, але де його взяти біля окружної… Я не хотів більше затримувати Антона, він і так багато в чому допоміг, до того ж це була моя витівка приїхати забирати авто самому. Антон поїхав на таксі, а я потихеньку почав висуватися у бік Києва. У планах було переночувати у Рівному та продовжити наступного дня, але ніч наздогнала мене швидше. Проїхавши зовсім небагато, вирішив переночувати в готелі та зранку поїхати.

З ранку виїхав, начебто все ок, доїхав до околиць Рівного, проїхав його, заїхав на сокар, настрій чарівний, машина не підводить, пічка гріє а двірники працюють, що ще потрібно для щастя взимку) на радостях сів у машину і полетів… затяжний поворот, ззаду дуже близько вантажівка, ліворуч машина йде на випередження, праворуч відбійник, попереду... я не назвав би це ямою. Для вантажівки з широкою колісною базою це яма, але для гольфа - це кратер від метеориту, від якого вимерли динозаври. І таких дві поспіль. Я влітаю в першу, зліва попереду щось посипалося, влітаю в другу, проїжджаю 20 метрів і зупиняюся на узбіччі. Нерви починають здавати, але заспокоює, що я не влетів у відбійник чи машину, двигун продовжив працювати, а капот не піднявся. Виходжу з авто, підходжу до капота і бачу це

Попрямувавши до вибоїн знайшов тільки розбите скло 

На той момент не зняв нормально ями, бо був шокованим, але рік назад, згідно гугл картам, вони виглядали ось так

Мабуть, вантажівками розбили.

У момент не зовсім м'якої посадки і шуму з-під капоту подумав, що відірвався стакан, але добре, що все на місці. Поруч із місцем, де зупинився, була реклама евакуаторів. Подзвонив та уточнив чи можна подивитися на ямі масштаб лиха, він сказав, що у нього немає ями, а найближча десь далеко. Я вирішив їхати далі. Їхав повільно, об'їжджав усі ями та заплатки. Страх того, що вдруге червоний не переживе, подолав мене. Зупинився у готелі за 40 км від Житомира та заночував.

Після вирушив у дорогу, доїхав до Ірпеня і ще кілька годин не міг зрозуміти як я доїхав. На одометрі зараз майже 600 км (скинув перед поїздкою)