18 років разом: Ford Capri – мій автомобільний роман

Іноді одне спілкування може подарувати знайомство з унікальним автомобілем. Саме так і сталося: спілкування з Сергієм (@Serg.mk1) несподівано відкрило двері до ще одної класики від Ford. Це знайомство з Олександром та його Ford Capri MK3. Легендарний автомобіль 80-х, який і досі змушує обертатися перехожих. Як це сталося, чим вразила сама машина і яка історія та подорож стоїть за її нинішнім власником — читайте далі.👇

- Розкажи, звідки в тебе таке авто?

- Ця історія почалася випадково. Повернемося на 18 років назад. У далекому 2008, проходячи біля журнального кіоску, я побачив журнал «Автоцентр» з репортажем про Ралі Дакар, анонсованим на обкладинці. Купивши журнал я, прийшовши додому, занурився в читання, а вкладку з автопродажу віддав батькові. Було мені тоді 28 і я непогано заробляв. Тато за вечерею повідомив, що зустрів оголошення про продаж Форд Капрі під Києвом за 1500 доларів з документами, на умовному ходу. Я на той момент поняття не мав, що це за машина. Інтерес узяв гору і вже вранці ми їхали дивитися машину, попередньо взявши гроші, трос і акумулятор. Авто стояло у дворі приватного будинку. Зовнішність машини мене вразила. (Тато зустрічав такий автомобіль у 90-х і він йому сподобався). Стан машини був важким. Колеса спущені, іржа, ліхтарів немає, бічного скла немає, лобове вщент, але господар запевнив, що він заводиться і їздить, а колеса ми підкачаємо. Так і сталося. Вона завелась, і ми на ній поїхали додому. Я гордо їхав у гараж на своїй першій машині, хоч надворі і була зима.

- Що згодом було зроблено з Капрі?

- Оцінивши покупку і план дій, ми вирішили шукати запчастини, інструкції, розборки, замовляти запчастини з-за кордону, пошуки таких самих авто поблизу, щоб подивитися і помацати як має бути. В результаті я пригнав з Житомира ще одну Капрі, як донора. Проте у неї був рідний салон і хороша комплектація та збереження. Тож вирішили оформляти і відновлювати саме її. Це були довгі 5 років ремонту з батьком. Загалом ремонтом все більше займався тато, поки я мотався по відрядженнях і заробляв гроші на свою улюблену «ластівку». “Що я в підсумку отримав?” - Повне розбирання, переварювання, фарбування, ремонт/заміну проводки, заміну важелів передньої підвіски, новий вихлопний тракт, все було справно і функціонально. Я добре запам'ятав перший виїзд - на найближчий стенд розвал-сходження. Потім була поїздка за 80 км на виготовлення лобового скла, поїздка на виготовлення і заміну кардана, перешив салону, перетяжку стелі. Я знайомився з автомобілем, а він звикав до мене. Ми їздили взимку і влітку, в спеку і холоднечу мій залізний кінь мене не підводив.

- Є якісь цікаві історії, пов'язані з машиною?

- Так. Звичайно. Було багато авто подорожей: по Україні і за кордон. Приймав участь у ретро-виставках та фестивалях.

Пригадую як вперше показав авто публіці. Навесні 2014 року проводилася ретро-зустріч «Кава по-Київськи». Молодь особливо оцінила тоді автомобіль. Слід зазначити машина досить рідкісна в наших краях. На дорозі не зустрінеш. (а я більшу частину життя проводжу за кермом і географія поїздок у мене вельми широка) Якщо у когось є схожі авто то, як правило, або в стадії довгого ремонту, або в його (ремонту) очікуванні... Потім були поїздки в Одеську область на море, поїздка в Карпати на лижі, до Львова на Леополіс Гран Прі та багато інших.

- Яка подорож тобі з твоїм “вірним конем” найбільше запам’яталась?

- Гадаю це моя найперша, найдовша поїздка, та ще й з-за кордон - до Румунії на шосе Трансфегераш. “Це одна з найзахопливіших дорожніх пригод у Східній Європі.” - Ось як можна описати цю подорож.

Подорож починається зі звивистого підйому в Карпати. Шосе Трансфегераш, яке пролягає через гірський масив Фегераш, відкриває вражаючі краєвиди з кожним новим поворотом. Вже з перших кілометрів дорога вражає: серпантини прорізають гірські схили, над головою висять хмари, а далеко внизу — ущелини і водоспади.

Ця дорога — не просто транспортна артерія, а справжній інженерний шедевр. Її побудували за наказом Чаушеску у 70-х роках з військовою метою, але зараз вона стала туристичною атракцією, особливо після того, як шоу Top Gear назвало її «найкращою дорогою у світі для водіння».

На найвищій точці (біля тунелю Балеа) відкривається панорама гір, озеро Балеа з кришталево чистою водою, сувенірні лавки та гірські притулки. Влітку тут можна побачити альпіністів, мандрівників і мотоциклістів, які зупиняються на фотографії чи каву з видом.

Дорога далі спускається південним схилом, відкриваючи ще більше краєвидів, ущелин і міні-водоспадів. Обережність за кермом — обов’язкова: серпантини різкі, а погодні умови можуть змінитися миттєво.

Це була не просто поїздка, а справжнє гірське випробування для автомобіля і захват моєї душі.

- Чи доводилось тобі робити серйозний ремонт за час володіння та подорожей з Capri?

- Після відновлення іноді вилазили незначні проблемки, які я швидко усував. Все ж авто не нове. Але були два серйозні ремонти. Один з них це заміна двигуна в 2018 році. Мій старий двигун в один момент, після моєї чергової подорожі почав сильно грітися. Дочекавшись ночі, скинувши швидкість і увімкнувши пічку, дошкандибав до Києва. Вже вдома перевірив і поміняв термостат, шліфував і перевіряв головку, прокладку, гільзував блок і площину, промивав і міняв радіатор, перевіряв усі патрубки і помпу. Але проблема все не зникала.

В кінці все ж поміняв двигун на такий самий 1.6. А старий буде підмінний.
Важливий момент - при заміні двигуна на аналогічний за типом, потужністю та об'ємом вносити зміни в тех паспорт не потрібно.

В кінці я побажав Олександру й надалі зберігати цю виняткову пристрасть до класики: “Нехай твій Ford Capri ще довгі роки реве на шосе, даруючи емоції, погляди захоплення та нагадуючи всім, що справжній стиль — поза часом.”

Натомість він посміхнувся і сказав: ось минуло вже 18 років, а ми з Capri досі разом — кожна подорож чи фестиваль, кожен ремонт і навіть дрібні несправності стали спільними спогадами. У ньому є щось більше, ніж просто метал і двигун — це характер, душа й епоха, яку він уособлює.