ЗАЗ 968 ЗАЗ-968М

Я довго до нього йшов. У дитинстві, коли мені було 7 років, батько купив наш перший автомобіль - бежевий Запорожець ЗАЗ-968М, 1993 року, відновлений після удару в передню частину, про що свідчив "гармошкою" поведений метал в багажному відсіку. Саме на ньому я отримав свій перший досвід водіння, коли ти "летиш як скажений" по полю, на 2-й передачі та дивишся лише на капот.
Але сталася подія, яка мабуть і закохала мене у Автомобілі - у 7 років мені зробили просто царський подарунок, іграшку, про яку мріяли всі хлопці - власний справжній автомобіль! Це був залишений після смерті брата бабусі, стоячий на пеньках посеред двору на дачі "кузов першої комплектності" від такого ж як у нас ЗАЗ-968М, тобто з салоном, усіма дверима та капотами, склом та кермом. Не вистачало лише силового агрегату, підвісок з колесами та світлотехніки. Але для 7-річного пацана це був справжній скарб!! Всі друзі з вулиці приходили до мене "поганяти на запчику", де ми несамовито крутили кермо, жужжали на все горло, імітуючи рев двигуна, потай від батьків їли чіпси з сухариками та запивали Живчиком, ховалися від дощу та мріяли колись їздити на своїх, вже справжніх автомобілях. Пізніше його розібрали на запчастини для основного Запорожця, а з часом він так сильно згнив, та займав місце у дворі, що довелося його залишки здати на брухт, а на виручені кошти вже дорослий я купив декілька журналів з машинками Автолегенди. Це вже потім я знайшов документи з номерами на нього та дізнався, що він був 1980-го, тобто фактично першого року випуску цієї моделі. Шкодував, що не залишив собі передню панель з вибитим серійним номером та табличку, а от залізні хромовані бампери без пластикових кликів, двері та капоти ще досі лежать у сараї. 
Наш "основний" бежевий Запорожець провозив нас 6 років, але досить швидко почав сипатися й згнив - саме тоді я побачив, що метал на пізніх моделях вже був не дуже якісний і я ніколи (!) не куплю Запорожець з 90-х, максимум 1988 рік (ги-ги, далі буде). Відновлювати його було у той період дуже складно, а здати у брухт не хотілося, тому ще майже 14 років він стояв під відкритим небом і врешті-решт я зробив у свій гараж з його задньої частини диван, а з передньої, поставленої на бік - шафу для одягу. 
Всі ці роки я мріяв про свій власний ходовий Запорожець, зачитувався історіями хлопців, яким машина дісталася від батька/діда, разом з досвідом, запчастинами, інструментами, були поруч гаражі та можливість колупатися з усім цим залізяччям. Але у мене не було нічого з цього, та навіть батьків занедбаний Запорожець не вселяв оптимізму. Як то кажуть "діло не йшло". В принципі купити його можна було завжди, бо середня ціна не змінюється десятиліттями по сьогоднішній момент - це $300 (за які і був куплений бежевий у 2000-у році). Але з купівлі все тільки починається, а банально гаражів у адекватній доступності до мого дому взагалі не було. Та й хотілося більш цікавої історії, щоб це була саме невипадкова випадковість. 
Я думав "Десь у світі є дідусь з Запорожцем, у якого немає онуків, яким то було б цікаво і як би було круто, щоб ми з ним знайшли один одного". І через довгих 15 років це нарешті сталося. 
Вже коли мені було 31, я переїхав у свою квартиру та орендував гараж неподалік (ооо нарешті, всього 7 хвилин пішки і ти у своєму затишному залізному раю) - перевізши туди свої мотоцикли та закриваючи сезон восени, я вже вийшовши за територію кооперативу та краєм ока помітив відкриті дверцята крайнього гаражу, з яких виглядала кругла фара та хромований бампер. "О, - подумав я - добре, що у наших гаражах ще є хоча б Жигулі, хоча охоронець казав, що тут вже немає стареньких машин. Але, чекайте, трохи це відрізняється від Жигулів, немає підфарника, обід чорний та взагалі ... дуже сильно мені нагадує дещо інше. Невже охоронець збрехав? Чи забув?". 
Я повертаюся, підходжу та бачу, як переді мною виринає та майже підморгує мені світло-жовтий, чистенький ЗАЗ-968М, якого дідусь готує до зимової сплячки. Я обережно спитав, чи можна подивитися на його красеня, та з кожною секундою я закохувався у його збережений стан. Ми з ним розговорилися і там я почув ті самі слова, про які так давно мріяв: перший та єдиний власник з квітня 1991 року ("я ніколи не куплю Запорожець з 90-х, максимум 1988 рік") гаражне зберігання + повний антикор з першого дня покупки, жодного виїзду в дощ чи сніг, вся фарба рідна, за виключенням підкрасів дрібних сколів та глибокої подряпини на задньому лівому крилі, яке підфарбувалося заводською фарбою ще у 90-х роках (не хочу прибирати цей шрам, нехай залишиться як частина його особистої історії). 66 т.км рідного пробігу та двигун, що ні разу не розбирався, тільки циліндри, які на МеМЗах скидуються дуже швидко і ледве не є розхідниками. Експлуатація переважно Київ - дача, а останні 10 років лише по кооперативу, щоб розім'ятися після зими. Рік випуску - 1991-й мене насторожив, хоч формально це ще був радянський період, де вимоги з дотримання ГОСТів мали б бути жорсткішими. Але я відступив від своїх принципів, бо кожен ретровик підтвердить - якісно збережене завжди краще, ніж якісно відновлене. 
І через 10 хвилин після знайомства відбувся завітний діалог: "- А не думали продавати? - Та хто ж його купить? - Ви не повірите, але ця людина перед вами. - Давай дочекаємося весни, тепла, щоб ти краще все оглянув та прийняв рішення". Усю зиму я чекав того дня, коли ми знову зустрінемося, переживав, щоб дідусь не передумав, щоб яскрава зовнішність не приховувала суттєві недоліки. Але ми дочекалися весни, прокачали гальма, перевірили всі системи, домовилися за ціну та вдарили по рукам. Навіть переоформили в Дії за 10 хвилин. І так мрія, яка тягнулася з дитинства та дозрівала 15 років, нарешті стала реальністю! 
Далі планую зберігати його у такому вигляді, щоб не зіпсувати дух епохи. Виїжджаю в хорошу погоду та катаюся з сім'єю по вулицям його молодості, балую ніштячками та обережно входжу в світ технічного обслуговування Шоферами, а не просто наїздниками.