Кажуть, що якщо чогось дуже хотіти, то рано чи пізно це здійсниться…
Це була моя мрія…
Я захворів цим автомобілем ще на початку 2000-х, коли мені, що виріс на жигулях, москвічах і запорожцях, довелося якийсь час поїздити на такому авто. Як зараз памятаю — це була Е 34 у білому кольорі, 1994 р.в. з двигуном 1.8 М40, пригнана зі Швеції для мого тодішнього шефа.
Враження від їзди були настільки потужніми, що намертво засіли у моїй свідомості. Це і комфорт за рулем, і плавність ходу, і прийомистість двигуна, і чіткість роботи керма та коробки передач. Мені в ній подобалось буквально усе і інтер'єр і екстер'єр і компоновка моторного відсіку. Складалось враження, що інженери буквально вклали в неї душу, продумавши все до дрібниць.
Після неї були і інші ато — це і vw group (Bora, Caddy), це і Mitsubishi (L200), але саме ці перші враження перважали і я завжди підсвідомо порівнював ці авто з е34. Багато хто скаже, що це зовсім різні класи автомобілів, але я зараз говорю про свої загальні відчуття від керування тим чи іншим авто. Для прикладу в одному мені могла не подобатись посадка за кермом, в іншому розташування перемикачів, то педалі незручні, то кермо тверде і т. д.
І зовсім інша річ, коли сідаєш у е34. Все рідне, все зручне, все під рукою, саме в тому місці де потрібно… Love is…
І ось нарешті вона у моєму гаражі — е34 1993р.в. з двигуном м50 vanos 2.0i в заводській комплектації і пробігом 260000 км. Стан не ідеальний, з купою болячок характерних для цієї моделі, але…
Зрештою про це докладніше у борт журналі.