Москвич 2140 Шлях до Магури

Так буває, що де-яким речам у нашому житті неможливо знайти роз'яснення. Наприклад, майже за два роки я так і не зміг придумати причину, за якою я придбав цей автомобіль. Коли мене запитують "Навіщо він тобі?", або "Що будеш з ним робити?" - я тіки розвожу руками та пожимаю плечима. Інколи в голову приходить вислів про те, що у самурая немає цілі, а є тільки шлях... Але не дивлячись на таке положення речей, крок за кроком був пройдений чималий шлях. Дуже важкий і підступний, сповнений перешкод та маленьких перемог. І я назвав то шлях "Шлях до Магури" 

Автомобіль випадково знайдений в гаражному кооперативі за два кілометри від мого дому. В тому гаражі автомобіль безвиїздно простояв мабуть років 20.  Надивившись на Ютубі про всякі "Капсули Врємєні" я не встояв перед сантиметровим слоєм пилу і купив його за символічні гроші. Як потім з' ясувалося - до пилу в комплекті таки була машина. З непоганим кузовом та малим пробігом. Звісно не на ходу та з купою ребусів. А коли таки та пилюка змилася на мийці, то виявилося що ця "капсула" не така вже і капсула. Принаймні було знайдено багато підкрасів та навіть слой шпатлівки на передніх крилах. Часу займатись автомобілем на той момент в мене не було, тому Москвич зробивши короткий тріп на "шнурку" до моєї роботи встав на зимовку під відкритим небом чекати весни та теплих деньків.   

Потім було 24 лютого, "руський мір" і весь інший жах, пов'язаний з цими подіями.  Звісно тоді також було не до Москвича. Так він і простояв там до літа 2022 року, аж поки туди не прилетіли "гради", які наробивши дірок по кузову остаточно забрали за "руським кораблем" нотки капсули часу та зробили його звичайнісіньким АЗЛК 1983 року. Восени того ж року, в мене таки вийшло забрати його до нового місця проживання і я, сидячи як та "старуха у розбитого корита", став думати що з ним робити. В якийсь момент навіть хотів відволокти на брухт та не гаяти свій час, сили, гроші та нерви. Бо що взамін? То ж Москвич, камон.  Але крок за кроком я вирушив у подорож.  Крок за кроком я крутив гайки і кудись ішов. А коли цей монстр таки поїхав своїм ходом, я збагнув, що ремонтую я зовсім не машину, а свою понівечину душу... 

Про свій шлях до Магури буду розповідати в бортжургналі