Kanjozoku: Осака, Civic і культ чистої майстерності

Осака. Третя година ночі.

Офіси давно згасли, останні працівники роз'їхалися по домівках, а естакади над центром міста майже спорожніли.

Удень тут звичайний міський трафік. Уночі все виглядає зовсім інакше.

Десь унизу з'являється світло фар. За кілька секунд тишу розриває звук атмосферного мотора, який крутять майже до відсічки. І в черговий поворот кільцевої дороги заходить старий Civic. Часто без номерів. За кермом — людина, обличчя якої приховує маска.

Це Kanjo.

Мабуть, одна з найцікавіших і водночас найсуперечливіших сторінок японської автомобільної культури. 

Що таке Kanjo

Щоб зрозуміти цю історію, спочатку треба подивитися на саму дорогу.

У центрі Осаки проходить кільцева ділянка Hanshin Expressway — Route 1 Loop Route. Японською її називають 環状線 — kanjō-sen, тобто просто «кільцева лінія».

Це приблизно сім із половиною кілометрів естакад, які проходять через центральні райони міста. Дорога одностороння, рух іде за годинниковою стрілкою. Тут вузькі смуги, багато з'їздів, стиків, поворотів і розв'язок.

Для звичайного водія — просто частина міської транспортної системи.

Для певного покоління осакських стрітрейсерів ця дорога стала майже окремим світом.

Звідси й назва — 環状族, kanjozoku. Буквально — «плем'я кільцевої».

Звідки вони взялися

Коріння цієї культури часто пов'язують із японськими вуличними субкультурами 1970–80-х років.

У той час уже існували Bosozoku — молодіжні мотоциклетні угруповання зі своєю манерою одягатися, своїми машинами, правилами і демонстративною зневагою до суспільних норм.

Згодом частина цієї енергії перейшла й у автомобільне середовище.

В Осаці це отримало свою форму.

Замість мотоциклів — компактні автомобілі.

Замість колон — нічні заїзди кільцевою.

Замість бажання просто привернути увагу — бажання бути швидшим за інших на конкретній дорозі, яку ти знаєш до останнього стику асфальту.

Називати це автоспортом у звичному розумінні неправильно. Це були нелегальні вуличні заїзди зі всіма відповідними ризиками.

Але саме навколо них поступово сформувалася окрема культура.

Чому Civic

Ось тут, як на мене, починається найцікавіше.

Токійський Wangan і осакський Kanjo створили абсолютно різні автомобілі.

Wangan — це широкі швидкісні магістралі, довгі прямі й дуже високі швидкості. Там логічно з'явилися Skyline GT-R, Supra, RX-7 та інші потужні машини, здатні довго тримати максимальний темп.

Kanjo зовсім інший.

Кільце коротке, вузьке, постійно змінює напрямок. Тут важливі гальмування, реакція автомобіля, вага і те, наскільки добре водій знає дорогу.

Саме тому одним із головних автомобілів цієї культури став Honda Civic.

EF, EG, EK.

Особливо популярними були спортивні версії з моторами B-серії — B16A, пізніше B18C та їхніми варіаціями.

Причина проста.

Civic був відносно доступним, легким, компактним і дуже добре піддавався доопрацюванню.

Йому не потрібно було 500 або 600 кінських сил.

Набагато важливішими були підвіска, гума, гальма, передаточні числа коробки, реакція мотора і загальна збалансованість машини.

По суті, автомобіль будували не для красивих цифр на стенді, а під конкретну дорогу.

Саме тому Kanjo-Civic часто виглядають досить аскетично.

Нічого зайвого.

Легкий кузов.

Атмосферний мотор.

Жорстка підвіска.

Хороші гальма.

І водій, який знає кожен поворот.

У цьому є дуже правильна автомобільна логіка: спочатку зробити машину ефективною, а вже потім думати про все інше.

Suzuka теж була поруч

Є ще один важливий момент.

Неподалік знаходиться Suzuka Circuit, де свого часу активно ганяли Honda Civic у кільцевих кузовних серіях.

Гоночні Civic групи A сильно вплинули на зовнішній вигляд машин Kanjo.

Звідти прийшли характерні лівреї, спонсорська графіка, прості колеса, бойовий вигляд і сама ідея маленького передньопривідного автомобіля, який може їхати дуже швидко не завдяки величезній потужності.

Стрітрейсери фактично адаптували образ гоночного Civic під свої умови.

Тільки замість автодрому в них була міська естакада.

Команди

Kanjo ніколи не був просто натовпом випадкових людей на Civic.

Існували окремі команди зі своїми назвами, машинами, символікою і репутацією:

Temple Racing.

Wharp Racing.

No Good Racing.

Law Break.

Top Gun.

Magunamu.

І багато інших, про які за межами Японії сьогодні майже ніхто не пам'ятає.

Temple Racing вважають однією з найстаріших команд. Її історію відносять ще до кінця 1970-х.

Найвідомішою для сучасних шанувальників культури, мабуть, стала No Good Racing.

Саме фотографії та відео їхніх Civic багато років гуляють автомобільними форумами, журналами й соцмережами.

У кожної команди були свої кольори, наклейки та стиль машин.

Частина ліврей напряму відсилала до японських гоночних автомобілів 1980-х і 1990-х.

Деякі машини, навпаки, виглядали максимально просто.

Ще одна характерна деталь — маски на обличчях водіїв і відсутність номерних знаків.

Причина тут була цілком практична.

Ніхто особливо не хотів допомагати поліції встановлювати особи учасників.

Поліція

Романтизувати цю історію повністю було б неправильно.

Kanjo залишався звичайною міською дорогою.

Її ніхто не перекривав для гонщиків.

Поруч могли їхати звичайні автомобілі, вантажівки або таксі.

Тому ризик був реальним не тільки для самих учасників.

До того ж відносини з поліцією були окремою частиною цієї культури.

Втечі від патрулів, перекриття доріг, облави, конфіскації автомобілів — усе це теж було.

З роками поліція почала серйозніше тиснути на нічні заїзди.

Контроль посилився, частину учасників затримували, автомобілі вилучали.

Для багатьох це стало причиною відійти від вуличних гонок або перейти на легальні треки.

Масштаб тієї культури, який існував у 1980–90-х, поступово зник.

Naniwa Tomoare

Окремо варто згадати мангу Naniwa Tomoare Кацухіси Мінамі.

Для Kanjo це приблизно те саме, що Initial D для гірських перевалів, тільки дія відбувається в Осаці й атмосфера там зовсім інша.

У центрі історії — молоді хлопці, машини, команди і життя навколо нічних заїздів Kanjo.

Манга багато в чому зафіксувала світ, який для сторонньої людини був практично закритим.

І саме через такі речі про культуру Kanjo поступово почали дізнаватися за межами Осаки.

Що від неї залишилося

Сьогодні Kanjo вже не той, що був тридцять чи сорок років тому.

Поліція працює інакше.

На дорогах більше камер.

Трафік щільніший.

Та й самі учасники давно подорослішали.

Частина старих команд зникла. Частина продовжує існувати вже більше як спільнота людей, яких об'єднує одна історія.

Колишні суперники можуть спокійно зустрічатися разом, а на машинах іноді з'являються наклейки одразу кількох старих команд.

Те, що колись було боротьбою за репутацію і територію, поступово перетворилося на пам'ять про цілу епоху.

А сам стиль Kanjo давно вийшов за межі Японії.

Сьогодні Civic у подібному стилі будують у США, Австралії, Європі та Південно-Східній Азії.

Лівреї старих гоночних Honda копіюють на сучасних проєктах.

Моделі машин Temple Racing і No Good Racing стоять у колекціях.

А фотографії старих Civic на нічній естакаді стали майже окремим жанром JDM-культури.

І тут є певна іронія.

Колись ці люди їздили по одному невеликому кільцю в центрі Осаки й навряд чи думали, що через кілька десятиліть їхні машини копіюватимуть на іншому кінці світу.

Але саме так і сталося.

Kanjo виявився набагато більшим за свої сім із половиною кілометрів бетону.

І, мабуть, саме тому ця історія досі не відпускає.