Моя колекція: 1970 Ford Mustang BOSS 429 by Franklin Mint 1/24

Mustang 1970 — дуже красива автівка! На думку багатьох він взагалі є найприваблівішою варіацією на тему моделі першого покоління. Особисто мені найбільш подобається Мустанг 1969-го, втім скидати з рахунку 1970-й звісно не можна.

Поміж іншим саме 1970-й - наібільш розпосвюджена версія Мустанга щодо відтворення у вигляді масштабних моделей. Але ось що дивно - маючи у запасниках Welly, Maisto та Motormax, я так і не побачив жодної моделі, чия звонішність збігалась би з такою у реального прототипа. Іншими словами, всі вони коряві, але кожна корява по-своєму. Загальна проблема дизайнерів цих моделей — моделювання передньої частини, що є основною в дизайні 1970, за яку його полюбляють або зневажають. 

На цій фотографії всі четверо разом, і не важко здогадатись, де який. 

Пика у Welly більш-менш схожа на оригінал, однак модель, як така, не true scale і помітно менша за інші. Кастомізований мною Maisto та Motormax трошки ліпші щодо деталізації і дуже схожі між собою (мені здається, що це взагалі одна й та сама виливка), але їхні грубі решітки, витрішкоокі фари - це якесь неподобство! Попри те, що в цілому "Мотормакс" залишає більш приємне враження, після порівняння з моделлю, про яку сьогодні йдеться, стає зрозумілим, чому я придбав ще один Mustang 1970. 

Попри бажання придбати версію Mach 1, що набагато цікавіша щодо екстерєерної деталізації, побачивши у продажі 429-й BOSS від Franklin Mint, я не втримався. 

Реліз моделі з кодом С370 в кольорі Grabber Blue відбувся 2003-го, і за початковою ціною в $105 модель доволі суперечлива. Перше видання було "помилковим", адже повітрозабірник на капоті був пофарбований в колір кузова. Згодом цю помилку виправили, але саме ці перші моделі з "дефектом" зараз набули найбільшої цінності. То серйозних недоліків моделі я б включив дивну посадку з кріном на корму, якусь незрозумілу кінематику відкривання дверцят та намальовані габаритні ліхтарі.

Все решта - суцільні переваги! Дуже докладно опрацьована фурнітура, починаючи з "двірників" і закінчуючи ручками дверцят, металева антена, круто виготовлені решітки, емблеми та дзеркала. 

Дуже гарно зроблені колеса з дисками Magnum 500 та гудірівським "Полігласом".

Тонко виконані деталі обвісу Шиноди. А найбільш вражає, що Franklin не було ліньки відтворити навіть ущільнююче кільце під кришкою повітрозабірника в капоті. 

Коли відчиняєш дверцята, то забуваєш про їхню кінематику, адже наліпки з розмірами шин та хромовані замки на кромках дверцят - це топ! 

Інтер'єр вітдтворений в мініатюрі дуже прискіпливо та докладно. Хоча пасків безпеки тут нема, флок на підлозі все ж присутній, а дрібні аксесуари на кшталт додаткових приладів на консолі та rally pack на кришці "бардачка" зроблені напрочуд скрупульозно. 

Згідно стандартам "Франкліна" зроблена і підкапотка: проводіння, трубок та наліпок навколо 429-го V8 з корінням NASСAR із залишком. 

В багажнику теж все класно: лінолеум, акумулятор, докатка space saver та домкрат, а на крышці — інструкція з його використання.

Днище виконано на високому (чудовому для 2003-го року) рівні. Виворот колес великий, повертаються вони з приємним опором, всі колеса підпружинені, низ двигуна та підвісок докладно деталізований. 

В цілому дуже добротна та якісна модель, хоча й не без вад. До речі, допоки за нею рекорд щодо ваги, а вага дуже суттєво впливає на відчуття якості.

Втім Mach 1 дотепер хочу, хоча малоймовірним здається те, що мені вдасться його знайти за якісь адекватні гроші. А ще я сподіваюсь на те, що M2 рано чи пізно зробить копію трансамівської "гонки" Парнеллі Джонса з номером 15. Адже Franklin Mint вже точно нічого ніколи не зробить.