Моя колекція: 1966 Ford Mustang Convertible by Danbury Mint 1/24

Очевидно, що шлях будь-якого самурая петролхеда починається з якихось хотвілзів. Маленьким хлопчикам маленькі іграшки, великим - великі. Втім, і маленькі у багатьох на цьому етапі не закінчуються. Адже за відсутності достатньої кількості грошей, яка є інша можливість зібрати свій dream garage?! Правильно, жодної! Тож сподіваюсь багато хто з вас не проходить повз стійки з машинками у супермаркетах та магазинах іграшок.

Зі мною ця пристрасть протягом всього життя, але, враховуючи той факт, що моє дитинство прийшлося на 80-ті, все почалось з батьківських Matchbox. То були модельки, зроблені у Британії корпорацією Lesney. Би більш, Made in England, а не якась там Great Britain.

Ця колекція заразом з купою Bburago, привезених мені дідусем з-за кордону, досі зі мною. Але серед майже тисячі моделей були й такі, що ніколи не надавали мені естетичного задоволення. Йдеться про радянські моделі, які несподівано опинилися найбільш цінними для колекціонерів. Отже, кілька років тому я все ж таки наважився на трансформацію своєї колекції, що вимагала насамперед позбутися цього радянського лайна та перетворення кількості на якість.

Протягом півроку весь цей саратівський мотлох був розпроданий через аукціон Violity, а я почав шукати те, що було б приємно для ока та на дотик.

Через те, що тоді я був власником Мустанга та щиро вважав, що ця автівка у мене назавжди, я вирішив обмежити себе одною моделлю в одному масштабі. Адже інакше можна втратити контроль та позбутись не тільки справжньої автівки, але й хати, адже addiction - то страшна річ.

Для того, щоб доторкнутися до прекрасного та впевнитись в вірності свого рішення, розпочав я з екземпляра від фірми Danbury Mint з Конектикута, що припинила виробництво масштабних моделей ще 2012 року.

1966 Mustang Convertible — перша модель  від цього бренда в моїй невеличкій на тепер колекції, про яку я буду вам поступово розповідати. Сподіваюсь, це буде для багатьох цікавим, бо майже за кожною моделлю є історія, що подекуди не менш яскрава за історії справжніх автівок. Отже, поїхали...

Перший реліз кабріолета в класичному молочному кольорі Wimbledon White (code 515) відбувся майже тридцять п'ять років тому,  1990-го року. А 1998-го її виробництво вже припинили. Попри те, що ця модель одна з найбільш розповсюджених та доступних з лінійки, дивитись після неї на різні Welly, Maisto та Motormax просто неможливо. До гарного швидко звикаєш.

Справа тут не лише в вірних пропорціях та якісному фарбуванні:

Деталізація доволі докладна, хоча, чесно кажучи, заа сучасними стандартами вже далеко не бездоганна. Втім, багато хто знає, Як виглядали бюджетні моделі тридцять років тому і одразу відчують різницю:

Те ж стосується і інтер'єру: 

Сіре оздоблення та складений тент, попри те що занадто глянцеві на вигляд, являють собою справжній soft touch на дотик. Заклепки на кермі, та фурнітура дверей виконані дуже гарно, так само і деталізація панелі приладів та консолі. Водночас фордівські блакитні овали на "нержавіючих" накладках порогів просто вражають!

Під капотом все пристойно, але без відвертості. Всі деталі 289-го V8 присутні заразом з декалями на корпусі повітряного фільтра, але звісно не преміум. Все ж таки модель стара:

У багажнику все теж добротно, історично вірно і теж без фанатизму. Завіси-ключки, голий пластик, але крута трушна запаска, свідомо позбавлена ковпаку, та труба паливної горловини бака, про яку не забули:

Днище в цілому доволі просте, зокрема щодо фарбування, але для, 24-го масштабу все одно гідно: 

Але ж найкрутіше - це суб'єктивне відчуття якості, на що насамперед впливає вага. Перша думка: "Овва! Невже?!": 

А ще в Danbury крута не лише сама модель, але й супроводжувальні документи в вигляді яскравих буклетів, сертифікатів та іншої атрибутики. Мені, на жаль, з низки дрібничок дістався лише сертифікат. Точніше, своєрідний технічний паспорт моделі з ім'ям першого власника. Отже якомусь Гарі Робертсу мої вітання: 

Отже, це був доволі вдалий початок, що не розчарував. Далі буде...