Мой город

Теребовля (літописна назва Теребовль, пол. Trembowla, Трембовля, їдиш[2]טרעבעוולע, Требевле[3]) — місто на галицькому Поділлі над рікою Гнізною, адміністративний центр Теребовлянського району, що в Тернопільській області. У місті є залізнична станція Трембовля Львівської залізниці.
Міській раді Теребовлі підпорядковане село Боричівка, яке розташоване за 7 км на північний схід. Площа міста з передмістям Сади на 1 квітня 2005 — 1068 га. Населення — 13769 осіб (за оцінкою 2011 року)[1].
Перша згадка про місто датується 1097 роком (у «Повісті минулих літ»), що робить його одним з найстаріших міст в Україні. Теребовля — давня столиця Теребовлянського князівства. В складі Королівства Польського та Речі Посполитої — центр гродового староства, а з 1569 року — один з повітових центрів Галицької землі Руського воєводства. Під владою Габсбурзької монархії місто спочатку входило до складу Тернопільського округу (за адміністративною реформою 1782). 1854 року був утворений Теребовлянський повіт у складі Тернопільського округу (дистрикту) Королівства Галичини та Лодомерії. 1867 року було скасовано поділ на округи, а Теребовля залишилася одним з майже 80 повітових центрів Галичини. За умовами Шенбруннського миру в період з 1810 до 1815 частина Галичини, включно з Теребовлею, перебувала у складі Російської імперії. 15 жовтня 1810 року було створено Тернопільський край, в межах якого 1814 року з'явився ще один (третій) додатковий округ — Теребовлянський. З 1918 року місто нетривалий час було під контролем ЗУНР. Згодом воно стало одним з 17 повітових центрів Тернопільського воєводства. Після приєднання Західної України до УРСР місто стало районним центром Тернопільської області (до 1944 «Тарнопільської»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 року місто Теребовля внесено до списку історичних населених місць України[4]. Пам'ятки історії та архітектури міста — Теребовлянський замок, Оборонна церква святого Миколая, Костел і монастир кармелітів, ратуша та інші, на околицях — Підгорянський монастир.
Теребовля розташована в центральній частині Тернопільської області, в центрі Теребовлянського району, на відстані 32 км від обласного центру. Місто лежить у глибокому яру річки Гнізни (лівої притоки Серету, басейну Дністра) і на навколишніх пагорбах. Річка Гнізна впадає у Серет на відстані 3 км від міста, біля сіл Зеленче та Семенів. Все місто розташоване у басейні Серету. Річка Гнізна розділяє Теребовлю на 2 частини — західну і східну (Старе місто і Нове), між якими побудовано кілька мостів. Деякі з них беруть початок ще з австрійських часів: при в'їзді у місто з Тернополя, в центрі міста між Старим і Новим містом та залізничний. Біля мосту в Центрі збудований також пішохідний міст. Нижче за течією Гнізни 1978 року був збудований новий міст, який замінив старий дерев'яний[5].
Теребовлянщина розташована на заході Подільської височини, в основі якої лежить Волино-Подільська плита. Рельєф міста дуже неоднорідний. Перепад висот сягає 90 метрів[6]. Центральна частина в долині Гнізни рівнинна, з незначними перепадами відносних висот. Проте більшу частину міста займають навколишні пагорби, які порізані численними ярами, поглибленими в тому числі кількома потічками. Саме на пагорбах розкинулось і передмістя Сади, яке за розмірами не менше за центральну частину міста[7].
Також місто розташоване в лісостеповій природній зоні. На захід і північ від міста тягнеться масив Теребовлянського лісу.
Площа міста — 11 км².
Площа зелених насаджень — 336 га[8]. У місті 2 парки: ім. Тараса Шевченка та «Молодіжний». Також в Теребовлі є значна кількість садових насаджень, які стали основою назви двох великих частин міста: Сади та Садики.Поблизу Теребовлі знаходяться переважно будівельні корисні копалини. Насамперед, це відомий теребовлянський пісковик. Застіноцький кар'єр згадується у теребовлянських міських актах ще 1430 року. Поклади пісковика залягають на схилах Серету та Гнізни. Сіро-зе­ле­ний, сіро-рожевий або червоно-бурий теребовлянський дрібнозернистий камінь-пісковик близько семисот років видобувають і використовують як будівельний матеріал для фундаментів чи для спорудження приватних будинків, храмів, оборонних споруд, мостів, доріг, для виготовлення тротуарних плит і бордюрів, парапетів, сходів і карнизів, пам'ятників, чеканів для печей тощо[9]. Також тут багато покладів піску та глини. Зокрема у Теребовлянському лісі, на північ від міста, є піщаний і глиняний кар'єри (насамперед гончарні і вогнетривкі глини). Вони були достатньою ресурсною базою для цегельних заводів, яких у радянські часи було досить багато. Безпосередньо біля самого кар'єру побудували Теребовлянський цегляний завод.Територія Теребовлянського району має помірно континентальний клімат із не спекотним літом, м'якою зимою і достатньою кількістю опадів. Середньорічна температура тут становить +7ºС. Середня температура січня сягає −5,4ºС, а липня — +18,1ºС. Близько 25 % літнього сезону має середньодобову температуру вище +25ºС. 155 днів на рік — температура вище 10ºС. Район лежить у зоні значного зволоження. Середня кількість опадів становить 620 мм. Особливо дощовими є три літніх місяці. У літній період часто бувають зливи, нерідко — грози, а іноді — град. Влітку випадає найбільша кількістю опадів[10].Оскільки Теребовлянщина розташована в зоні лісостепу, то найпоширенішими є лісові опідзолені ґрунти. Переважають сірі лісові ґрунти, чорноземи опідзолені, чорноземи типові малогумусні[11].За версією більшості вчених, назва міста походить від староукраїнського дієслова «теребити», перші поселенці «витеребили», викорчували ліс і розселилися. Це або видозмінене значення слова залишилося і в різних слов'янських мовах: українське «теребити» — «чистити»; білоруське «церебіць» — корчувати, очищати; польське trzebić — «корчувати», та ін. Також існують інші населені пункти зі схожою назвою. Наприклад, у Білорусі: села Теребейно, Теребель, Теребень, Тереблічі, Теребов[12].
Вперше слово «теребити» згадується у Іпатіївському літописі під 1014 роком, де розповідається про підготовку князя Володимира проти свого сина Ярослава, який відмовився сплачувати данину. Володимир наказав «теребити» (розчищати) шлях та споруджувати мости. Під 1277 в цьому ж літописі оповідається про заснування іншого міста, для чого було наказано «теребити» («розчищати») місце над берегом річки[12][13].
Також існують інші версії. Наприклад, на думку професора Я. Рудницького, назву слід виводити від імені Теребослав, а за твердженням філолога М. Худаша — від імені Теребовіт, що побутувало в давньоруські часи. Проте не існує джерельних підтверджень існування таких князів. Також існує легенда про те, що нібито на горі Покрівка колись стояло три хрести. Під ними були могили теребовлянського князя і його двох синів, котрі загинули під час навали монголів. Ці три хрести означали «три болі», а від цього вже пішла назва «Теребовля»[14]. Проте навала монголів була на 144 роки пізніше від першої згадки про місто.Інформації про міську забудову до XVI ст. майже немає, адже не збереглося ні згадок, ні самих пам'яток, які в ті часи здебільшого були дерев'яними. Вже у XVI ст. доступні короткі згадки і описи Теребовлянського замку. Зокрема, 1534 року теребовлянський староста Анджей Тенчинський відбудував замок. 1551 року була проведена люстрація, яка залишила детальний опис твердині. Саме у цій люстрації вказано, що кам'яний мур замку «залишався ще з Казимирового часу»[81]. На Підзамчу тоді ж розміщувався фільварок з пивоварнею. Також з вказаного періоду розпочинається історія багатьох кам'яних пам'яток, які збереглися до нашого часу.
1631 року було завершено будівництво нового замку під керівництвом теребовлянського старости Олександра Балабана. Наступного року була проведена люстрація, яка подає нам інформацію не лише про зовнішній вигляд замку, але й про внутрішню забудову, яка до наших часів не збереглася. Замок був потужною кам'яною оборонною спорудою: найбільша ширина — 38 м, найбільша довжина — 107 м, товщина стін в середньому — 4 м. Також було три вежі&nbsp: кругла головна та менші — шестибічна і чотирикутна. В середині замку був двоповерховий палац, 7 підвалів для зберігання припасів. Також у дворі замку була дуже глибока криниця, яка збереглася до сьогодні[82].
Докладніше: Теребовлянський замок
Станом на середину XVII ст. місто переживало економічне піднесення. Паралельно з цим збільшувалася кількість населення, розбудова міста. Старе і Нове місто були оточені валом і парканом. Вхід у місто був через три брами: Кам'янецька, Галицька (Зубівська) та Львівська. Кам'янецька розміщувалася поблизу церкви св. Миколая, адже вали проходили якраз за її територією, майже по лінії сучасної залізничної колії. З Галицької брами виходив шлях до Галича, від якого отримала свою назву сучасна вулиця Галицька. Інша назва (Зубівська) вказує її прямування у напрямку села Зубів. Львівська брама стояла у північній частині міського валу, поблизу замку. Міські вали тягнулися від сучасного залізничного мосту по вулиці Валовій (тепер Залізнична), згодом повертали на захід до вулиці Широкої (сучасна Івана Мазепи) і прямували до Гнізни[18].

Церква Св. Миколи разом з дзвіницею
Оборонна церква Св. Миколи
В XVI розпочинає свою історію і «Оборонна церква Св. Миколи», яка в наш час належить одній з греко-католицьких парафій міста. Церква Св. Миколи буда збудована в кінці XVI століття, трьохнефна в плані і носила оборонний характер. У 1735 році відбулася перебудова на кошти Теребовлянського пароха Антонія Римбали та за згодою митрополита Анастасія Шептицького. Було розібрано старий церковний портал і збудовано новий великий квадратної форми. Від початкового храму залишилась лише східна частина — пресвітерія з великим вівтарем. На південному фасаді зберігся замурований, строгих ренесансних форм портал. Церква після побудови не мала бань і була пристосована до оборони. Над апсидою розміщено спеціальний закритий бойовий ярус з бійницями. Тоді ж було побудовано нову дзвіницю на сім дзвонів з скарбницею. Навколо церкви простягався кам'яний мур, а вхід на церковне подвір'я був через браму, яка виходить на вулицю Шевченка. Давніше навколо церкви також розміщувалося кладовище. Вже відновлена церква була освячена 18 серпня 1784 року[83].
Поряд з церквою св. Миколая було збудовано лікарню (зведена за ініціативою о. Івана Залуцького[84]), на місці якої згодом з'явилася двоповерхова кам'яниця, яку використовували як руську читальню, приватне житло, єврейську крамницю. В радянські часи в цій будівлі був горілчаний магазин. 1988 року кам'яницю було знесено через аварійність[85]. До комплексу церковних будівель належать також парафіяльний будинок (будинок священника) та дім Товариства священників ім. св. Петра і Павла, в якому тепер розміщений Теребовлянський районний військовий комісаріат.

Монастир кармелітів
В церкві св. Миколая зберігається копія Теребовлянської Чудотворної Ікони Божої Матері. Оригінал зберігається у соборі Святого Юра у місті Львів[86].
Костел і монастир кармелітів
Також в XVII столітті розпочалася історія іншої помітної міської памятки — Монастиря і костелу кармелітів. 1617 року теребовлянський староста Пьотр Ожга запросив до міста кармелітів і 1620 року подарував їм землю для будівництва костелу. З 1635 до 1640 років відбувалося будівництво мурованих будівель костелу і монастиря. Масштабний проект був підтриманий фінансовою допомогою місцевих магнатів. Зокрема 1624 року шляхтич Микола Осинський подарував монастирю броварню, крамницю та житловий будинок поблизу Гнізни. 1635 року власник села Лошнів Адам Комарівський дав монахам 6 тисяч золотих. Приблизно тоді ж монастир отримав у своє володіння землі села Боричівка, якими користувався аж до приходу радянської влади[87][88].
Монастир є комплексом споруд оборонного типу. Складається з Костелу Успіння Діви Марії і двоповерхового комплексу келій. Територію монастиря оточують масивні стіни з чотирма наріжними, п‘ятикутними в плані, оборонними баштами. Дві башти стоять над річкою Гнізна. У зовнішніх стінах та в баштах розміщуються бійниці для стрільби з рушниць та мушкетів та гармат. Головний вхід на територію влаштовано в центральній частині південної стіни у вигляді проїзної арки. В XIX ст. над нею була добудована надбрамна триарочна дзвіниця. Костелу Успіння Діви Марії в плані трьохнефний з прямокутною західною частиною. Зовнішнє оздоблення костелу доволі просте, без особливого декору. З південної та північної сторони споруджено по два контрфорси. З північної сторони костелу збудовані келії[87]. Також були великі підземелля, у яких, зокрема, були захоронення духовенства та міської знаті.
У першій половині ХХ ст. проводилась реставрація. В післявоєнні часи в монастирі була влаштована фабрика ялинкових прикрас. 1987 року у костелі трапилася велика пожежа[89]. Невдовзі споруда була передана Українській автокефальній православній церкві. Після ремонту були встановлені два куполи на фасад храму. 1990 року у храмі відбулася перша літургія[90].

Монастир кармелітів. Позаду руїни келій та брами
Підгорянський монастир
(Підгорянський) Святопреображенський василіанський монастир монастир побудовано на південь від Теребовлі поблизу села Підгора (у гирлі Гнізни до Серета), проте теж входить до історичного і архітектурного комплексу міста. В більшості офіційних документів монастир згадується саме як «Теребовлянський». За легендами заснування монастиря відбуло у 12-13 ст. Вважається, що до початку XVIII ст. монастир був дерев'яним. Лише на початку XVIII відбувається перебудова і з'являються будівлі, які залишилася до нашого часу. Про це свідчить напис над одним з вікон брами з датою «Фундатор ігумен Діонісій 1716» та уривок з заповіту згаданого ігемена Діонісія: «Я, ієромонах, ігемен новоспорудженого мною монастиря Теребовельського». Територію монастиря, трапецієвидної у плані, оточували оборонні мури. Кути завершувались круглими двоярусними баштами з циліндричними склепіннями. У 1716 році було зведено головну вежу з в'їзною брамою. По лівій стороні від брами розташований комплекс келій. За ними стоїть Преображенська церква, повернута вівтарем на Схід. План храму походить з дерев'яної архітектури — тридільної (триверхової) церкви. Також є згадки про те, що на території монастиря також була ще одна дерев'яна церква та кладовище. 1789 австрійський уряд закрив Підгорянський монастир. Деякий час його будівлі розбиралися жителями сусідніх сіл на будівельні матеріали. Від повного руйнування монастир був врятований забороною розтягувати каміння та кількома консерваційними роботами. Монастирська церква відбудована в 1992 році, проте через брак історичних матеріалів в той час не було відомо про її справжній вигляд, тому замість трьох бань церкву зараз увінчана лише однією[91].
[ред.]Забудова XIX — поч. ХХ ст.
Серед забудови австрійського періоду насамперед виділяється Теребовлянська ратуша. Це двоповерхова будівля по вул. Шевченка. Збудована наприкінці XIX ст. у класичному стилі. Вхідну групу завершує портик. Будівлю вінчає башта з механічним годинником-курантами, котрі відбивають кожну годину, а також кожні 15 хвилин.
До австрійського періоду також відноситься і будівля залізничного вокзалу, яка за більш ніж 100 років існування (ділянка залізниці через місто була відкрита 25 листопада 1896 р.) майже не змінилася.
Тоді ж розпочинається історія багатьох кам'яниць у центрі міста. По-перше, це Будинок гімнастичного товариства «Сокіл». Теребовлянське гніздо польського «Сокола» від часу свого відкриття (1892) потребувало окремого приміщення, де б можна було проводити концерти, театральні вечори, зберігати бібліотеку. Урочисте відкриття «Сокільні» відбулося 1 червня 1905 року[92]. За радянської влади (в 1950-их роках) тут був кінотеатр, згодом у будівлі розмістили дитячу спортивну школу.
Особняк на вул. Родини Юрчаків, 19
1907 року було збудовано Будинок «Рідної школи»[93]. Це триповерхова будівля по вул. Князя Василька, 99, тобто стоїть у центральній частині міста. Керував будівництвом Яків Козак. Будова цього закладу — головна заслуга директора української комунальної каси Т. Томашевського. Кошти на будівництво були отримані від каси «Поміч».
Біля площі Шевченка зберігся будинок друкарні Геллєса (кін. XIX ст.), а на Зазамчу — будинок теребовлянської пошти (1862 рік, тепер приватний будинок). Тоді ж з'явилося багато кам'яниць заможних міщан. Найкращі зразки можна побачити на вулиці Родини Юрчаків: будинок архітектора Геваніцького (№ 4), сусідній будинок № 4 (теж проект Геваніцького), кількаповерховий будинок архітектора Закржевського (№ 19) та двоповерховий № 9 під Покрівкою (1912 року, про що свідчить дата на фасаді)[94].
В польський період було збудовано повітове староство (тепер дитяча лікарня) та 2 корпуси лікарні (1935 року, про що свідчить тогочасна пам'ятна таблиця на стіні), які в 1970-ті були з'єднані між собою. Тепер там розміщуються лабораторія та пологовий будинок.
Найпомітніше місце серед польської забудови міжвоєнного періоду займає Парафіяльний костел св. Петра і Павла зведений у 1924–1928 роках. Починаючи з 1810 року у місті не було парафіяльного католицького храму, адже старий дерев'яний костел згорів. Тому парафіяни з Теребовлі та навколишніх сіл користувалися храмом монастиря кармелітів[95]. Ще перед Першою світовою війною були плани побудови нового парафіяльного храму, проте військові дії перешкодили планам. Вже після війни на викупленій у єврейського громади ділянці розпочалося будівництво нового храму. Теребовлянський парафіяльний костел став першим в Польщі храмом у стилі римських базилік раннього християнства. Архітектором храму був Адольф Живка-Богуш, котрий після Другої світової війни займався відновленням краківського Вавелю. З 1956 до початку 1990-х храм виконував функції будинку культури, а потім переданий місцевій польській громаді[96].
[ред.]Пам'ятники
Докладніше у статті Пам'ятники Теребовлі
У Теребовлі встановлено близько півтори десятка зразків міської скульптури — пам'ятників, погрудь та пам'ятних знаків. Теребовлянські пам'ятники відносяться (за часом їх встановлення) переважно до періоду незалежності України (від 1991 року). Також налічується близько десятка пам'ятників, які були демонтовані в різні часи через зміну політичної ситуації.
Найбільш примітні пам'ятники: Теребовлянському князеві Васильку, Тарасу Шевченку. Також встановлені погруддя Степану Бандері, Іванові Франку. Також існує група пам'ятників, які присвячені визвольній боротьбі та жертвам репресій: меморіал Воїнів УПА-ОУН, пам'ятний хрест Воїнам УГА, пам'ятник Закатованим студентам Теребовлянської гімназії, меморіальна таблиця Закатованим в Теребовлянському НКВД та ін.На Замковій горі позаду фортеці є ботанічна пам'ятка природи місцевого значення — 80-річний бір чорної сосни, внесений до природоохоронних територій 1977 року під назвою «Сосна чорна теребовлянська». Площа бору — 5 га. Перебуває у віданні Теребовлянського комбінату комунальних підприємств. Місцевість поблизу бору є популярною рекреаційною зоною. Також навколо Теребовлі розміщені інші охоронні території місцевого значення: Теребовлянська бучина (№ 1 та № 2), Теребовлянська дубина, Підгорянський ботанічний заказник.