🇫🇷 Франція 2025: з Києва до Альп Верхнього Провансу 🏔️

Розумію, що тема про подорож може викликати змішані емоції — час непростий, війна, і подорожі за кордон у когось асоціюються не з відпочинком чи справами, а з втечею. Але не всюди зрада. У моєму випадку — поїздка до близьких, з усіма законними підставами. Тож прошу без каміння. Просто хочеться залишити десь гарні спогади та поділитися гарними локаціями з тими, кому це цікаво. 

А тепер — ближче до матерілу.

Мета — невелике гірське містечко у Франції, в самому серці Альп Верхнього Провансу. Від Києва — близько 2500 км, але задача стояла доїхати максимально швидко, тому що не хотілося витрачати дорогоцінний час на дорогу та додаткові фінанси на ночівлю. План — 2 дні дороги без особливого плану, орієнтуючись по ситуації та настрою.

🛣️Частина 1.

Дорога. 

🇺🇦🇭🇺🇸🇮День 1. Київ → кордон → Угорщина → майже Словенія.

Виїзд із Києва о 6:00 ранку.

Зазвичай робив дві зупинки — під Рівним і під Львовом, але цього разу вирішив не розтягувати і зробив одну паузу на WOG у Дубно.

Для статистики:

• Відстань: 370 км

• Ціна газу: 33.5 грн/л

• Витрата: 12.1 л/100 км

В Берегово приїхав о 15:00.

Ще одна статистика — для любителів цифр як я:

• Відстань: 410 км

• Ціна газу: 32.5 грн/л

• Витрата: 10.2 л/100 км

Далі подивився черги онлайн (для тих хто не знає, в Фейсбуці раз в декілька годин Західне регіональне управління Держприкордонслужби України пише кількість авто в чергах) і стала ділема куди їхати. Стояти чергу на Лужанці (15 авто) чи їхати в сторону на Косино (2 авто, але +30 хв дороги).

Перемогла лінь — залишився на Лужанці. Але і була думка, що всі попередні рази переходив теж тут, і якщо у когось будуть якісь питання, то тут буде простіше щось доводити, бо база одна, але як завжди різна. Але все пройшло звично — без питань і нервів, лише тільки дуже повільно цього разу.

Переход обох кордонів зайняв трохи менше ніж 2 години. Як на мене, то довго. Але якщо порівнювати з Польщею - дуже швидко))

Далі купівля віньєтки (матриці): 27 євро на місяць.

І вперед — на Будапешт.

До 19:00 вечора ще 330 км — і ми вже на заправці на кільцевій Будапешту.

• Газ: 319.9 HUF (≈ 40,5 грн/л)

• Витрата: 11.3 л/100 км

І тут, як за сценарієм в Угорщині  — “Check Engine”.

Очевидно, Туксон теж не переварює російський газ ;) 🤮

Далі був швидкий переліт вздовж  Балатону в напрямку кордону зі Словенією.

Рішення ночувати прийшло саме собою — ціни в Словенії кусаються, а тут, біля кордону, ще можна знайти нормальне житло без відчуття, що тебе обрахували за “повітря Альп”. Хоча по відчуттям готовий був дати ще 300-400км до Італії.

Ще одна фінальна заправка перед сном:

• 220 км

• Ціна газу: ті ж 319.9 HUF (≈ 40,5 грн/л)

• Витрата: 12 л/100 км

📍 Підсумок за день:

• Пробіг: 1300+ км

• У дорозі: 16,5 годин

• За кермом: 14 годин

Вважаю день пройшов непогано, без зайвих гонок подолав таку відстань майже на одному диханні і з непоганою середньою швидкістю.

⸻

🇸🇮🇮🇹🇫🇷День 2. Угорщина → Словенія → Італія → Франція

Плани виїхати о 6:00 плавно перележались на виїзд о 7:00.

На кордоні одразу купуємо словенську електронну віньєтку — 7 днів, 16 євро. Отримаємо дозвіл на проїзд пункту перевірки без перевірки і рушаємо. 

Словенія зустріла горами, туманом, обмеженнями 100 км/год, нескінченними поворотами і ремонтом на ремонт. Ще в минулому році помітив що в межах ремонту вони люблять робити полосу шириною 2м, де рухатись поряд з фурою з зазором 10см на обидва боки взагалі не в прикол.

Переїзд країни — 3,5 години / 320 км.

Далі Італія… і одразу — 10 км фур у черзі на кордоні. На щастя, легкові авто — окремо. Причина такої черги так і залишилась загадкою. 

Якщо вже писати все то писати все, то додам пару слів скажу про асфальт в Італії. Я на це звернув увагу вперше, мабуть тому що лив дощ як з відра. Є старі ділянки автобану, є нові. Так от на нових ділянках новий водопоглинаючий асфальт. Куряви за авто немає, видимість чудова, аква планування немає, навіть задня ляда суха. Дива і тільки.

От би таке в нас між Києвом і Житомиром.

А далі почалось справжнє пекло — автобан Верона–Мілан.

Три ряди суцільного потоку: авто, фури, автобуси, всі один одного випереджають, але все чемно та динамічно, наче гра в тетріс та квача одночасно.

А от далі в напрямку від Брешії через  Кремону, вже дві смуги де фури постійно одна одну випереджають з мізерною різницею швидкості.

Результат — вічне “газ-тормоз”, італійці блимають дальнім, намагаються прориватись… Навіть мені прийшлось перейти в механічний режим, щоб прилипати до дизельних італійців і прострілювати за ними у всі щілини.

⛽ Ціни на газ і автобани

• На автобанах — 0.829 €/л

• За межами — ≈0.63 €/л, але!

Італійська сієста з 12 до 15 — не міф.

Перший раз промахнувся на пів години й покатався в пошуках відчиненої станції 😅 Для бензу та дизеля є автомати самообслуговування, проте для газу в Італії немає SelfService, а отже і нема газу в неробочі часи…. та у вихідні також.

Порада: економія ~10 грн/л варта того, щоб планувати заправки заздалегідь з урахуванням з особливостями національного графіку відпочинку. 

Тому прийшлося повернутись на автобан і спланувати процес більш детально )))

Для статистики по заправках:

1️⃣ Тегліо (автобан) — 410 км, 40.8 грн/л, долив 6л.

2️⃣ Вінченца (автобан) — 135 км, 40.3 грн/л, долив 24л.

3️⃣ Кастеджо (поза автобаном до повного) — 220 км, 31.9 грн/л, витрата 10.8 л/100 км

4️⃣ Кунео (остання італійська дешева заправка поза автобаном до повного)— 170 км, 30.8 грн/л, витрата 10.1 л/100 км

💳 Оплата автобанів

Класична схема “шлагбаум–білет–шлагбаум–оплата” нікуди не поділась, але з’явились нові ділянки з FreeFlow оплатою.

Потрібно мати або Telepass, або додаток FreeFlow A33.

Я вибрав друге: завантажив, ввів номер авто — через добу прийшов рахунок, оплатив карткою.

Зручно, сучасно, але що таке ApplePay вони ще не знають. Хоча в минулому році я проїхав декілька рамок і в паніці звернув з автобану не розбираючись, ніяких санкцій до мене в цей раз не застосували. 

💶 Вартість автобану від Трієста до Кунео — 45 євро за ~650 км. Ціна приблизна, оскільки там де знав, то трохи зрізав, а там де не знав, то плутав зʼїзди …. і може пару євро зекономив, або ні))

Останній відрізок — перевал Madallena Pass (2000 м).

Трохи снігу перед Кунео, трохи сонця, трохи адреналіну — і вже ми у Франції.

📍 Підсумки другого дня дороги:

• Пробіг: 1050 км

• У дорозі: 13 годин

• За кермом: 12 годин

Отже майже 2500км (літні колеса у мене рахують в меншу сторону) за два дні подолано майже на одному диханні. Туксон живий, я теж )))

І як же ж добре, коли після такої дороги приїжджаєш не в бездушний готель, а в обжиту квартиру де тебе зустрічають близькі люди з усією українською гостинністю)

_______

🏔️ Частина 2.

Французький етап: прогулянки, збір грибів, походи в гори і життя на повільній швидкості 🇫🇷

Після марафону у 2500 км настав заслужений час на відпочинок.

Трохи вирішення справ, спілкування, трохи грибів і гір, трохи пікніків — коротше, французьке життя на смак.

І знаєте, воно реально має свій темп.

Тут ніхто нікуди не поспішає.

Люди гуляють, насолоджуються краєвидами, повільно п’ють каву (і не з “to go”, а з чашечки, дивлячись кудись у гори), їдять із задоволенням, розмовляють з незнайомцями й не виглядають вічно зайнятими.

Таке враження, що тут у всіх безстрокова відпустка. 

І, здається, навіть природа дихає повільніше.

І завдяки спілкуванню з місцевими - французьке відкриття №1 — “секонди”

Якщо чесно, не очікував. Але “секонди” у Франції — це щось. Є різні формати, але мої улюблені — де все по 1 євро. Від нерозпакованих шкарпеток і до лижних курток та вінтажних тумб та стільців. Більш ексклюзивні різні деревʼяні меблі в ідеальному стані коштують баснословних грошей, аж від 50 до 150 евро :) Фото не буде, але повірте, штука прикольна )

🍂 Альпи восени — це любов з першого погляду

А тепер — те, що реально залишилось у серці.

Альпи восени — це щось неймовірне.

Містечко розташоване просто в серці Національного парку Меркантур (один з найбільших в Європі).

Куди не глянь — усюди гори, і кожна стежка кличе в хайк.

А далі декілька маршрутів, які прям запамʼятались своєю красою!

🚶 Хайк №1 — Pont Rouge, перевал Col de la Madeleine. 

Початок маршруту — Pont Rouge, поруч із перевалом Col de la Madeleine (можно іди з самого перевалу, але це трохи довше). 

Маршрут здебільшого рівний, йде долиною вздовж річки, а в кінці — крутий підйом.

Пейзажі — ті, що “застрягнуть у голові назавжди”:

долина, гірська річка, вівці, мармоти, прозоре повітря і тиша, яку не хочеться порушувати.

Кооррдинати парковки на фото - 44.4183614, 6.8852124, але майте на увазі, дорога ну прям дуже вузька, якщо в сезон, то будуть проблеми з розʼїздом. 

До озера в кінці маршруту ми не пішли, обмежились тільки прогулянкою в декілька годин та пікніком.

Вибачайте, фото можливо однотипні, але обрати щось одне - складно. 

Дорога назад виглядала вже не такою страшною, оскільки вже розумів куди ми їдемо, але за умови трафіку, можуть бути ускладнення. Доречі, рух на кемперах тут заборонено. 

⸻

🏞️ Хайк №2 — озеро Lac d’Allos

Це вже дорослий варіант хайку.

Стартували з перевалу Col de la Cayolle — і навіть просто дістатись туди було випробуванням:

дорога шириною “на одне авто”, місцями з кишенями для роз’їзду, обриви без огорож…

Коротше, Google Maps радив, але не попередив. Але знов таки, мене таке вже давно не лякає, а ось для недосвідченого водія це може бути шоком )

Ми обрали середній за складністю маршрут — вийшло 12 км, 6 годин у русі, висота до 2750 м.

Було спочатку складно, але вид нагорі перекрив усе.

По маршруту 4 озера, зокрема lac d'Allos - найбільше високогірне озеро в Європі, глибина досягає 50 м. 

🏕️ Решта хайків

Про решту не писатиму — лінь 😄

Скажу коротко: всюди гарно. А чим вище - тим гарніше )

І в принципі, поки я на авто не залізу на кожну дорогу що хоч трохи веде вверх - я не заспокоюсь :))

Також було ще пікніки, благо місць для цього вистачає. І головне - всюди чисто. 

Десь в розʼїздах зустрів правильну тачку для таких подорожей )))

⸻

🌊 Частина 3.
З гір — до моря: коли за 3 години змінюєш лижний костюм на плавки.

Коли французи запрошують “на дачу”, відмовити — майже злочин.

Навіть якщо ця “дача” раптом… на узбережжі, але вже італійському)))

Тож ми без вагань змінили лижні куртки на плавки і через перевал Col de la Bonnette (найвищий перевал 2800м) вирушили до моря (коли я перший раз його проїхав у 2021 році, то я ой як не думав, що буду його перетинами майже кожен рік). 

Три години дороги — і ми з глибокої осені з нічними заморозками опинилися просто на пляжі. Хоча це для нас тепло, а місцеві вже ходили в пуховиках )))

Ще зранку бачив іней на траві, а після обіду вже стояв босоніж у гальці.

Кліматичний шок, але приємний 😄 В зворотньому напрямку трохи інші емоції ))

Сидіти на одному місці я не вмію.

Тому кожен день відвідували нове містечко та новий пляж, поки господарі поралися на своєму «городі» :) 

За кілька днів об’їздили всю класичну лінію Лазурного узбережжя:

Сен-Тропе, Ніцца, Вільфранш, Кап-Ферра, Ментон, Вентімілья, Санремо.

Дуже класно коли нема питань по житлу та все знаходиться на відстані витягнутої руки. 

І що цікаво — в десятих числах жовтня я ще ніколи не купався, але тут усе склалося ідеально: температура повітря — стабільні +24…25°C, вода — +21…23°C, людей мало, пляжі пусті, парковки безкоштовні, а настрій просто вау!

Також заїжджали в містечко Eze. На фото його старовинна частина. Взагалі все як в казці. Все дуже старе та наче іграшкове. 

Також в містечку Eze є парфумерне виробництво, як виявилось. Екскурсії безкоштовні, тому проїхати повз мені не дали.

Також  відвідали Океанографічний музей в Монако. 

Ну і Menton (Мантон). З того що вдалося побачити - Ментон здався найспокійнішим, безпонтовим та з гарним пляжем. 

Це був ідеальний фінальний штрих поїздки. Незвична осінь, але теж має право бути ))) Дуже повезло з погодою, саме те що треба. Встигли побачити і осінь, і сніг, і трохи зачепили залишки літа. 

Висновок простий:

у цьому регіоні можна відпочивати дуже бюджетно — якщо не сезон і маєш де зупинитись.

Але все хороше має властивість швидко закінчуватись і настав час прощатись і рухатись додому.

Назад були ще деякі задачі, тому рухався вже в 3 етапи з ночівлею в Італії та Берегово.

В принципі все те саме, тільки витрата була вже більша, оскільки частину днів були справи, а після обід треба було встигнути подолати великі відстані, отже витрата сягала космічних 14л, але і середня швидкість по компьютеру до кордону склала 130кмг.

Отже загалом подолав майже 6000км з витратою 11л газу.

Це вийшов справжній відпочинок, на відміну від того, як я зазвичай «відпочиваю». Емоцій повно та заряд по подальшу працю відновлено!