Моя творчість (AUTOpsy): «Неймовірний» (’50 Hudson Hornet)

Про мультиплікат, NASCAR та unibody...

Ім’я героя сьогоднішньої розповіді  було розсекречено прозорливим підписником ще в коментарях до першої публікації. Тож жодних інтриг та одразу до справи. Так, це він, Гудзонський Шершень, Док Гадсон, один з головних персонажів піксарівської франшизи «Cars», без участі в якій він був би впізнаний лише доволі вузьким колом зацікавлених автомобільною культурою зануд.

Отже в першу чергу хочу вшанувати творців «Тачек» за те, що на відміну від своїх колег, які працювали над франшизою «Fast & Furious», вони дуже серйозно поставились до своєї роботи, а до того зробили це з великою любов’ю та ентузіазмом. Саме тому дитяча (а чи дитяча вона, до речі?) анімація з першого ж поштовху відправляє в глибокий нокаут доросле (а чи доросле воно?) кіно хоча б за сценарієм, історичною справедливістю, увагою до деталей, тощо. За свій внесок в роботу з просвітлення малих петролхедів хлопці та дівчата з Pixar у своєму проекті для «Уолт Дизні» напрацювали щонайменш на Кубок Поршню. Але сьогодні розповідь про інше.

Чому після так званого «кастингу» (це ж анімація, егеж) на роль Дока обрали саме цього «актора»? Погодьтеся, що у ролі судді той самий GTO «The Judge» з його впізнаним дизайном, могутнім V8 та ім’ям, яке ідеально пасує до образу, був би більш органічним. Як на мене, це очевидно, але чи не занадто просто? Тож чому саме Hudson Hornet, автомобіль, під капотом якого ніколи не було V8, а до того ж вироблений під маловідомим брендом, що припинив існування п'ятдесят два роки перед тим, як це кіно з’явилось на екрана? І що, в біса, приховано за пафосним словом «fabulous», яке зазвичай додають до його назви?  

Hudson Motors була заснована в 1908 році у Детройті, але іменували її не на честь засновника, інженера або історичної особистості, що було б логічно та звично. Навпроти, всупереч традиціям компанії надали ім’я інвестора проекту, літнього бізнесмена Джозефа Гадсона, що насправді є доволі справедливим. Як то кажуть британці: «хто дудару заплатив, тому мелодію й замовляти». На щастя, в СРСР про Гадсона не знали, бо інакше бути йому напевно Іосіфом Гудзоном.

Компанія «Гадсон» виробляла престижні, дорогі та доволі прогресивні в технічному сенсі автомобілі, що належали здебільшого до представницького класу. Так тривало аж допоки в 1951 році фірма не вирішила стати одним з піонерів такого рідкісного в ті часи явища, як «заводська спортивна команда».  На початку 50-х пілоти зазвичай не могли розраховувати на підтримку з боку автовиробників, а в перегонах брали участь автомобілі майже всіх класів. Здебільшого ці «боліди» були в заводській комплектації, а подекуди взагалі до перегонів пристосовані не були. Hudson, в свою чергу, одними з перших заснували свою власну команду та озброїли пілотів автомобілем, який з самого початку був розроблений з метою подальшого використання в чемпіонатах NASCAR Grand National та AAA stock car.

За своєю основою рецепт створення моделі мало чим відрізнявся від таких у більшості американських спортивних автівок. Інженери Hudson традиційно імплантували двигун великого та важкого Commodore в легкий, обтічний, красивий та за бажанням дводверний кузов. Цей двигун — рядна п’ятилітрова «шістка» з потужністю 145 к.с. та обертальним моментом 373 Нм. З ним Hornet був спроможний розігнатися до 180 км/год, що вже дуже непогано для 1951 року. Але майже миттєво, як додаткова опція, був запропонований пакет доопрацювання  «Twin H-Power», що складався з двох карбюраторів та відокремлених колекторів впуску з двома фільтрами повітря. В такій конфігурації потужність сягала вже доволі бадьорих 170 к.с. До того ж у Гадсон не мали за мету сидіти і чекати на контратаки конкурентів, тож лише рік потому 170-сильна версія перетворилась на стандартну, а в якості її замінника запропонували 210-сильний варіант з пакетом доопрацювання «7-X». 

Круто, звісно! Але все одно не вражає , бо були навіть в ті часи автівки потужніше. Ба більше компактність «Шершня» попри назву була дещо суперечлива. Так, він дійсно був меншим за величезний Commodore, але із довжиною 5.3 метри все одно залишався в розмірах full size. Вага? Так, споряджена маса в 1700 кг — дуже гарний показник, зважаючи на габарити автівки, але навряд чи це може бути визначенням «легкого». Тож чому «Fabulous»?

Відповідь на це питання прихована всередині, хоча й зовні помітна, якщо знати, куди саме дивитись.  Найважливішою особливістю «Hornet» насправді був не двигун, а революційна конструкція кузова «Step Down», запатентована «Гадсоном» ще 1948 року. Кузов «Хорнета» не був закріплений до рами зверху, а являв з нею одне ціле. Підлога салону була саме на нижньому рівні поперечних елементів рами, через що пасажири розташовувались у просторі між ними, а опорні балки додатково оперізували весь кузов через дах. Таке рішення мало безліч переваг, але й одну суттєву ваду, до якої повернемось трошки пізніше.

Завдяки низькому та широкому силуету Hornet виглядав напрочуд привабливо та сучасно. Дивлячись на фотографії, важко зрозуміти, про що саме їде мова, але за умов наочного порівняння з будь-якою автівкою того ж класу з тих саме часів, величезна різниця у пропорціях стає очевидною. Серед інших переваг такої конструкції Hornet набув безпрецедентно низького центру мас і високої жорсткості кузова, а, як наслідок, і найкращих серед конкурентів характеристик керованості, безпеки та надійності. Протягом чотирьох років Hudson Hornet домінував на трасах перегонів і не залишав жодних шансів на перемогу значно потужнішим суперникам. Ці машини здобули славу невбиваємих та непереможних. Кажуть, що навіть після перевертання, автомобіль не втрачав здатності продовжувати перегони.

Загалом «Неймовірні Шершні» встигли взяти участь у майже півсотні офіційних змаганнь з неперевершеним відсотком перемог. 83% — це та цифра, через яку Hornet отримав приставку «Fabulous» до назви, яку Hudson ніколи не соромився використовувати в рекламі (а хіба хтось став би соромитися?).

Однак все хороше добігає кінця. Не забули про «суттєву ваду» Step-Down-а? Так ось вона: надскладний процес виробництва та коштовна модернізація. А за дверима середина 50-х, аерокосмічний стиль вже почав експансію в дизайн, стилістичне оновлення моделей відбувається щонайменш раз на рік… За умов рамної конструкції та через доволі лояльні сертифікаційні правила йти в ногу з часом не було ані дуже складно, ані занадто дорого, але unibody Хорнета це не стосується.

За часів коли єдиним обмеженням для більшості автовиробників була суто фантазія їхніх дизайнерів, Hudson ще протягом чотирьох років вичавлював сік зі стрімко старіючого «Шершня» (Hornet) та його бюджетної версії «Оса» (Wasp). 

За умов соціалізму таку автівку могли б успішно виробляти щонайменш сорок три роки поспіль, проте за капіталістичних реалій США єдиним вирішенням проблеми для маленької незалежної компанії було об’єднатися з аналогічною фірмою Nash у концерн American Motors Corporation. В складі AMC Hudson протримався ще три роки, пропонуючи клієнтам перероблені моделі «Неш», а в 1957-му припинив існування. 

Проте невже того факту, що за мотивами історії твого життя півсторіччя потому створили мультфільм, є замало для того, щоб дати цьому життю вірну оцінку?

(C)AUTOpsy by LOWERANDWIDER

Моя попередня стаття:

-«Перший рок-н-рол» (’49 Oldsmobile 88)