Святкові покатушки.

Буває ж, прокидаєшся зранку вигуляти собаку. Начебто святковий день, вихідний, чудовий настрій. Але варто вийти на вулицю — і одразу помічаєш знайомі «гробики» праворуч (так-так, у мене у дворі мінікладовище), а ліворуч — уже поминки. Сусід вмер. 

І в’єтнамські поминки — це окрема історія. Вони перекривають всю алею, тож лишається тільки один прохід — через кладовище. До того ж усе це супроводжується безперервними молитвами та доволі гучною музикою. І так — цілодобово (навіть вночі), без перерв, протягом цілого тижня. А закінчується це дійство оркестром, веселою музичкою та розкиданням фейкових грошей по всій вулиці. 

Ось і залишається просто взяти і втікти з міста, кудись, куди тихо і природа. Наче як і свято, і мало би бути шалений трафік на трасах, але вирішив резикнути і катнути кудись. 

Як це часто буває наприкінці квітня — на початку травня у В’єтнамі, вихідних наче багато. Але є нюанс: про них тут можуть повідомити буквально за кілька днів до початку. І це стосується як державного, так і приватного сектору. У теорії мало б бути шість днів відпочинку. На практиці ж усе виглядає інакше — отримуєш повідомлення в стилі: «далеко не від’їжджай, скоро назад на роботу, дорогенький». Тому й вирішив не ризикувати далекими поїздками, а робити невеликі рейди по локаціях неподалік.

Xuân Lộc, гора Núi Chứa Chan.

І так, день перший. Насправді на цю гору я вже їздив, але цього разу вирішив катнути без пса. Причина проста — планували підйом канаткою, а з собакою туди не пускають.

Дорога виявилась напрочуд легкою. Очікував повний треш на трасах через свята, але, чесно кажучи, Вʼєтнам приємно здивував. За цей час вони майже добудували купу розв’язок, нових доріг і розширень. У результаті 100 км я подолав приблизно за 2 години.

пару фоточок:

На наступний день планував поїздку в іншу локацію, але страшенна спека (+39) і лазіння по горах остаточно мене добили. Наступного ранку прокинувся з диким головним болем — ніби з бодуна, хоча я ж не пив. Тому вирішив залишитися вдома й просто відпочити. А після двох днів роботи знову поїхав кататися. І так, зустрічайте:

Làng Nổi Tân Lập

Насправді цю локацію мені порадив ChatGPT. Це болотяний заповідник приблизно за 100 км від Сайгону і десь за 10 км від кордону з Камбоджею.

Місце виглядає справді сюрреалістично: рівнинні заболочені ліси, серед яких прокладені спеціальні туристичні доріжки, навколо — купа води, річок і густої рослинності. Чомусь дуже нагадало атмосферу першого сезону «True Detective».

Єдина проблема — шалена спека. Трималося близько +39, а в самих джунглях узагалі немає вітру. Повітря стоїть, і здається ще гарячішим. Дихати реально важко — відчуття, ніби варишся живцем. Мало не подох там від перегріву.

Але в цілому локація дуже цікава, та й сам регіон має свою специфіку. Хоч і з доволі темною репутацією — подекуди згадують про викрадення людей і продаж у бік Камбоджі. Але це вже інша історія.

На наступний день вирішили зганяти на пляж — локація Hồ Tràm (за 120 км від Сайгону). Чому саме туди? Я вже там колись був, та й причин було кілька.

По-перше, випадково побачив у Facebook, що відкрили новий (ще недобудований) хайвей до моря. Хоч якась користь від соцмереж 🙂 Там навіть підказали, як на нього заїхати, бо основні з’їзди ще не готові — довелося пробиратися через сільські провулки. Їхати було цікаво: дорога зовсім нова, навіть у Google ще не позначена.

По-друге, спочатку планували виїзд із наметами, але від ідеї ночівлі відмовились. Як не дивно, у В’єтнамі не дуже прийнятий «дикий» кемпінг, як у нас. Люди зазвичай збираються у щільні табори на платних кемпінгах, а на свята це перетворюється на натовп, шум і бруд. Та й у таку спеку ночувати в наметі — ще те випробування.

Тож задача була простіша: протестити намет, зробити кілька фоток і прикинути нормальну локацію на майбутнє. Фото зробили, але з місцем не склалося. Ми проїхали вздовж узбережжя десь 60 км від запланованої точки, але так і не знайшли нічого путнього.

Проблема в тому, що майже все узбережжя — або приватна територія, або готелі, або просто закинуті ділянки. Знайти нормальний шматок природи біля моря виявилось непросто. Щось більш-менш знайшли, але відчуття, що ти десь на смітнику, не покидало.

Взагалі за ці три дні поїздок мене не полишала одна думка: В’єтнам міг би бути справжнім раєм. Але майже всюди, куди ми заїжджали, усе завалено сміттям. І ця байдужість місцевих — чесно, трохи засмучує.

Ось такі вийшли покатушки.

За весь цей час Лачікен тільки радував — прохолодою і стабільністю. За що йому щира вдячність 🙂 Вивозив нас і з пісків, і з заторів, і з лютої спеки.

Єдине нарікання — авто почало трохи тягнути вліво, як під час руху, так і при гальмуванні. Треба буде глянути це питання.

А поки що — всім дякую.

Пробіг 151000 км.