Мʼясна субота

Що є найскладнішим на початку еміграції? Дехто скаже, що це перманентні стрибки між сводками новин з Батьківщини та новими викликами, дивні Закони та правила, до яких ти мусиш пристосуватися, незвичні звичаї, відсутність прозорих перспектив та впевненості в умовному «завтра», пошук свого нового місця в чужому суспільстві, тощо. Але якщо бути відвертим, то більш за все мені бракує в еміграції друзів та можливості проводити дозвілля в улюбленому форматі в улюбленому оточенні і ритмі. 

Декому вдалося просто перенести все життя заразом із бульбашкою свого кола спілкування в інше місце, і це я вважаю за велике щастя, бо за таких умов всі інші негаразди перетворюються на дрібні тимчасові складнощі до колективного подолання. Однак в моєму емігрантському повсякденні доволі рідко трапляються моменти, що нагадували б про колишнє життя. Але іноді…

Зранку без поспіху приїхав на роботу, де очікувано нікого не було. Крім Бабці, звісно:

Відчинив бокси, зробив собі каву і з цигаркою вмостився біля альтанки милуватися автівкою. Безпорадне березневе краківське сонечко світить, пташки співають щось без акценту, сирени оповіщення волають десь далеко - домашній суботній СТО-шний вайб. 

 Такі хвилини безтурботного байдикування в очікуванні клієнта безцінні, але РДУГ не дозволяє мені занурюватися в бездіяльність надовго. «Ось там пляма якась, треба піти прибрати і одразу назад. Ой, і тут ще. І розводи на склі. І гума припала пилом. А якщо губка вже в руках, то і пластик, ходь сюди! А під капотом теж є пластик. І нержавійка. А де та поліроль?» Протягом двох годин  я танцював біля Челенджера, як в старі добрі часи. 

Аж потім зробив ще кави і повернувся до альтанки на черговий перекур. А тут вже й @Jakson приїхав. Отже час збирати каміння крутити гайки. 

Трошки шиномонтажки, трошки петролхедських розмов, а ось і фотоапарат вже з рюкзака витягується. Результати від фотографа будуть пізніше, а поки що моє телефонне бекстейдж превʼю:

Тим часом вже обід, між автівками цегляний гриль майорить в далечині - здається це знак. Натомість BBQ в сьогоднішньому розкладі нема, і той гриль - лише небажаний фон.

«А як же анонсоване мʼясо?!» У звичному розумінні його не було (котлета імені клоуна Рональд не враховується), адже не їжі присвячена ця субота. Хто знає, той знає. 

Втім, най мій тезка сам розповідає про свої обновки. Хоч там як, а їсти вже насправді хотілося. Відтоді через ще одну фото локацію ми поїхали до місцевого McD, дорогою влаштувавши невеличке свінг-паті. 
Давно я не їздив 197-м Мустангом і ще ніколи не їздив ним польськими дорогами. Прикольний флешбек! Настільки прикольний, що я навіть про брак двох циліндрів забув.

Здається, нічого надзвичайного, але саме в такі моменти можна частково перенестися в минуле і уявити, що ти вдома, у тебе все добре, на горизонті якість перспективи, поруч друзяки зі свіжими новинами або свіжими поглядами на несвіжі, зокрема однодумці, з якими можна протягом двох годин поспіль із захватом теревенити про висоту профілю колес і не боятися, що після цього тебе додадуть в чорний список. 

Отже половина суботи пройшла чудово у своєрідному поверненні якщо не додому, то принаймні до Чернівців, де уікенди зазвичай проходили за подібним сценарієм у компанії @MEDVEDc4 .

З ним ми це славнозвісне «мʼясо» сьогодні теж обговорили, але зрозуміло, що «секс по телефону» - це whole other shit. Відтоді залишається лише чекати на примарну можливість вийти до оффлайну з усіма, з ким пліч о пліч створювали наше петролхедське повсякдення.  Ну і чекати на результати сьогоднішньої спонтанної фотосесії, що набагато реальніше в короткостроковій перспективі. 

Реклама

Перевіри оголошення онлайн!