Про Дрогобич, покатеньки і термовініл для 124-го

Взагалі я хотів сьогодні купити тюльпани. Ні, не дівочі, а інженерні - RCA-роз'єми )) Скочити на радіоринок, глянути, може є варіант взяти одразу, а не замовляти з інтернетів, щоб у руках потримати, пересвідчитись, що це не силумін якийсь з циганською позолотою )
Ні, воно то можна замовити дорогі-богаті, але мені треба 16 штук. Поканалка - то вам не цейво )
Тому звичайний neutrik латунний мене цілком влаштує, тим більше, що я все ж інженер, а не аудіо-сектант, і вірю лише в різницю звучання, яку можна поміряти та виразити в графіках: ФЧХ, АЧХ, імпульсного відгуку, нелінійних спотворень і тому подібних )
Але коли, всупереч пронозу погоди, зранку з синього неба сяяло сонце і термометр показував +12, плани я змінив легким порухом сили і волі. 
Річ у тому, що для майбутнього деякого перевтілення певних елементів салону, в процесі облагородження аудіо системи машина, потрібен термовініл, який виглядатиме, як заводський. І колись давно з цим проблем не було. Проте зараз навіть шкіру стару мерседесівську, ту, що з товстозадої корови, новою замінити дуже важко - немає повністю ідентичної фактури. В одному шкіряному магазині мені порадили пошукати на олх якийсь старий плащ, щоб взяти шкіру звідти )))
А на дверях 124-го взагалі не шкіра, а, власне, термовініл, прямо дуже подібний на шкіру, проте надзвичайно міцний. А це важливо, бо прикластись черевиком по кишені, коли виходять з машини - це вважають за честь майже усі пасажири ) І тут власне тремовініл дуже допомагає, бо його подряпати майже не реально.
І нарешті сталось майже чудо - з'явився знову вініл такий, як треба: Horn W8-3.
До честі постачальників, вони зробили максимально якісні як фото, так і відео, але зрозуміло, що не взявши його в руки, точно не можна сказати про відповідність оригіналу Mercedes W124. На щастя це не дуже далеко - Дрогобич. А в Дрогобичі я був таки давно, ще десь чи не на початку 2000-х, тим більше нагода!
То ж кава, сніданок, і Мерседес намотує кілометри на колеса назустріч сонцю та чудовому дню. Дорогою туди я був може надто обережним, бо не їздивши за кермом купе деякий час, якось забуваю, на що воно реально здатне. Та й хоч +12,5 на приборці, але колеса все рівно літні, адже взимку я не їжджу на цій машині. Це коли зима - це зима, а не майже весна - зелена яскрава трава на узбіччях, залита променями сонця, точно не асоціювалась із Миколаєм і Сантою, щоб його, Клаусом.
Зрештою, неспішне пересування на швидкості 130 км/год трасою М06 теж було дуже кайфовим, як і 90...110 після Миколаєва (того, що не обласний, а районний центр у Львівській області )). 
Вейз, сьогодні на диво мовчазний, повів мене Дрогобичем в обхід центру, і то було таки сумно: провінційне містечко з досить кривуватими дорогами. Без ям, але збита підвіска мерседеса, розрахована на швидкі прохвати автобанами та серпантинами, такого не дуже любить. Щоб гарно ковтати усі ці нерівності, потрібно переходити ну хоча б на 16-й діаметр коліс, але це ж некрасиво, тому 18-й і терпимо, дівчата )) На щастя таки більшість доріг у нас уже зовсім сумісні з низьким профілем шин )
Такий магазин автотканин, як у Дрогобичі, є хіба ще в Києві та Одесі. То ж тут питання ще, хто провінція ))
На щастя, поїздка виявилась максимально результативною, бо згаданий вище вініл дійсно дуже близький до оригінального мерседесівського:

Думаю, кращого варіанту на сьогодні не існує, то ж мої рекомендації.
І, звісно ж, клей:

Ну а завершивши справи, можна і відчути місто. 
Дорога в напрямку центру привела мене до шлагбаума і платного в'їзду. В Дрогобичі??? Ви серйозно?? ))
То ж львівський єврей у мені, перехопивши керування, швиденько знайшов зовсім безкоштовне паркомісце на вулиці Лесі Українки, біля пам'ятника Тарасові Шевченку - все ж львівські євреї найпатріотичніші люде )))
І от, якщо довкілля Дрогобича не вселяє дуже оптимізму, то центр зовсім навпаки.

Люди є, центр свій історичний вони точно люблять та доглядають, тому тут дуже навіть приємно.
Підкріпивсь та випив кави я у Франка, цілком непоганому та досить недорогому закладі.

Потім ще трохи прогулявсь містом. І якщо Львів для когось заплутаний, то Дрогобич в цьому б'є всі рекорди. Декілька раз, будучи впевненим, що йду в потрібному напрямку, я йшов у повністю протилежному. Пильнуйтесь - Дрогобич не такий простий, як здається ))
Але сонце сідало, і треба рухатись додому.
Повернення стало найкайфовішою частиною покатеньок. 
На виїзді з Дрогобича є такий собі майже серпантин, що нагадав мені, на якій машині я їду )  Потім, неспішно докотившись до Миколаєва, та знову потрапивши на дворядку з роздільною смугою, де можна 110 130, я 180 і поїхав. Ой, я написав 180? Звісно ж, 130 (ги-ги) ))
Мамкині гонщеги, на цей раз не на бнв, а на аудях, намагались скласти мені компанію, але на кожному крутішому підйомі, чи повороті не давали собі ради, то ж 30-літній олдтаймер, незважаючи на вік, дуже навіть сучасний автомобіль, здатний насипати гострого перцю на зарозумілість власників новодєлу )
124-й просто створений для траси. Не лише фантастична керованість завдяки люто багатоважільній підвісці та великий двигун - навіть фари. Звичайні, галогенові. Якщо в місті вони реально не вражають, і навіть, каюсь, грішний, іноді закрадається дурнувата думка, чи не поставити ледового філіпса, на трасі все міняється. Дорогу видно просто чудово, навіть коли сліплять оті бидло-ксенонщики і ледщики, все рівно видно! Фантастика.
Ну і трохи нічного вайбу.

І ще дорослого такого бу-бу-бу ))

Реклама

Зимова вигода: знижка -1000 грн на ремонт авто!