Corfu 2025 - Double Clutch

Перекрутивши нашвидкуруч дверні карти, я полетів на мийку робити спідран версію детейлингу.

Десь за півтори години автівка була вже готова до подорожі.

Після цього я поїхав додому носити речі, які дружина з донькою тим часом підготували та склали у валізи. І от в 23:30 ми вже були в машині готові рушати.

Дорогою до кордону зустрілися з нашими попутчиками та далі рушили до КПП Порубне-Сірет. Там нас чекала черга довжиною в три з половиною години.

Нарешті пройшовши обидві сторони КПП, ми рушили в путь. Їхати вночі було доволі комфортно через відсутність трафіку. Це був вже мій другий поспіль досвід нічної їзди по цьому маршруту, і мушу визнати, що він мені починає подобатися більше за денний. Приблизно через чотири години ми стали на сніданок на заправці в місті Аджуд.

Поснідали, заправилися та рушили далі вже по магістралі А7.

Оскільки міст через Дунай в Джурджу-Русе був на ремонті, ми прийняли рішення їхати в об'їзд через паромну переправу в Калараш-Сілістра. Дорога звісно не магістраль, але жити можна. Трошки страждань полями, та ми вже на паромі.

Виїхали з парому в Болгарії в Сілістрі та стали на черговий привал на Shell.

Дозаправилися, відпочили трохи та рушили далі до Русе. Наш план передбачав ночівлю в невеличкому готелі в Благоєвграді, тож треба було тримати темп. Наступна зупинка була вже на магістралі Хемус.

І ось приблизно за годинку ми вже добралися до Благоєвграду. Помилися, повечеряли, випили вина, пораділи життю та лягли спати. Наступного ранку після сніданку в готелі ми рушили далі. За планом ми повинні були доїхати до Метеори та заночувати в містечку Каламбака. Погода була хороша, дорога вкрай мальовнича, тож лишалося насолоджуватися подорожжю.

Весь цей час я боровся зі зчепленням. Навіть при перемиканні на трасі мені доводилося постійно використовувати подвійний вижим з перегазовкою, бо без цього було страшно за здоров'я синхронізаторів. Про те, що робилося коли треба було рушити з місця не хочеться навіть і згадувати. Це були суцільні страждання. Але Макс сказав мені тоді дуже розумну фразу: "Просто уяви собі, наскільки ти будеш кайфувати, коли зрештою все відремонтуєш! А поки насолоджуйся тим, що вже є". Це я й намагався робити, адже іншого виходу в мене просто й не було.

В Метеору ми наважилися поїхати вперше, тому мені було зовсім не дивно, коли все пішло не так. Дорога, яка ще недавно була відкрита, була засипана камінням, що полетіло з гір після останнього дощу. Все наше здивування та розпач можна роздивитися на фото моєї дружини.

Макс же не втратив оптимізму та почав роздивлятися місцеві краєвиди та наші автівки. Я теж на хвильку вийшов з поля стресу та зробив пам'ятну фотку.

Трохи потоптавшись на місці, ми зрештою сіли в автівки та поїхали назад на магістраль. Тоді навігатор повів нас ще далі вперед, а потім ми побачили знак, що вказував нам на ще одну дорогу до Метеори. Туди ми й звернули. Дорога була надзвичайно мальовнича! Навкруги були гори, постійні затяжні перевали. Якби ще в мене зчеплення працювало, як треба, було б набагато краще...

Через дві години неповторної краси та моїх особистих страждань ми стали на заправку, щоб зходити в туалет. Я ж роздивлявся з захопленням місцеві краєвиди та зробив чергове експромтне фото.

Буквально за годину часу ми вже доїхали до Каламбаки та знайшли наш готель. Поставили автівки у дворі позаду будинку та пішли пообідати до місцевої таверни, яка для нас виявилась справжнім відкриттям. Їжа, сервіс, чистота та професіоналізм персоналу там були на такому рівні, що я в житті кращого й не пригадаю. Ми були приголомшені. Кухня також виявилася надзвичайно смачною.

Після цього ми вирішили поїхати до монастирів та вилізти на одну з вершин, щоб побачити захід сонця та краще роздивитися краєвид.

І моє зчеплення почало справжню забастовку. Доводилося глушити двигуна, включати передачу, а тоді заводити і рушати. Не знаю як це виглядало зі сторони, але мені було фізично боляче. Тому коли ми повернулися до нашого готелю, я щиро зрадів.

Повечеряли на балконі виноградом з вином та лягли спати.

А наступного ранку вже в сьомій рушили, щоб встигнути на паром, що мав відправлятися з порту міста Ігумениця.

Проте перед в'їздом в черговий тунель ми зупинилися через червоний сигнал світлофору. Перед нами вже були одна легкова автівка та одна вантажівка, тож я став за ними позаду. Постояли так хвилин 15, почекали... Тоді я вже не витримав та пішов питати в жінки, що сиділа в автівці попереду, чого ж власне ми всі стоїмо? Вона відповіла, що сама німкеня і погано говорить англійською, але зрозуміла, що в тунель зайшов песик, і тепер ми всі стоїмо та чекаємо команду рятівників, що мають його власне й врятувати. Я спершу подумав, що це якийсь жарт, але судячи з виразу обличчя водія вантажівки, це була нормальна місцева практика. Тож ми почекали ще хвилин 30(!), і зрештою нас об'їхала автівка тих самих рятівників Малібу. Я зміг витримати ще 10 хвилин, та на більше мене вже не вистачило, тому я вирішив перевірити свою удачу та в разі необхідності зіграти в курча з тим песиком та його рятівниками, і рушив в тунель. Макс прикривав мій тил та рушив слідом, залишивши позаду місцевих автомобілістів в повному розпачі та здивуванні з виглядами на обличчі "А що, так можна було?" Моя чуйка мене не підвела: попереду вже за тунелем стояла автівка рятувальників, які намагалися голими руками вловити гарного песика. Видно було, що і вони, і він не мають наміру скоро завершувати цю гру, і шансів на перемогу у песика було явно більше. Адже в рятувальників окрім власних рук не було абсолютно нічого! Побажали тварині перемоги та поїхали собі далі до порту. Якимось дивом ми встигли на паром, довелося буквально летіти до нього, бо корабель вже був готовий рушати.

Плисти нам було півтори години, тож ми сіли поснідати та погодувати чайок.

Після сніданку пішли роздивлятися навкруги. А там вже почала виднітися земля - наш пункт призначення, Корфу.

Вже за декілька хвилин ми з'їхали з парому та рушили до Мораітики, де ми забронювали житло на нашу відпустку.

Одразу пішли на пляж, що розташований поряд, щоб зняти втому від спеки та дороги. А після цього купили на виніс їжі в перевіреному ресторані та пішли обідати до наших апартаментів надворі.

Наступного дня поїхали на мийку самообслуговування, щоб змити все те, що налипло за 1700 кілометрів.

Після цього почався довгоочікуваний відпочинок, що складався як правило з декількох вилазок на різні пляжі щодня.

Описувати все це приємне одноманітне проводження часу немає ніякого змісту, тому я зупинюся лише на самому цікавому, що було цього разу.

Монастир Влахернської ікони Богородиці

Це місце на сьогодні є дуже відомим туристичним об'єктом. Мабуть без перебільшення найкращою "рекламою" став фільм "Тільки для твоїх очей" про пригоди Джеймса Бонда, частина якого була відзнята саме на Корфу. Ми вже були тут минулого разу, але це одне з тих місць, куди хочеться повертатися знову і знову.

Прямо навпроти монастиря розташована злітня смуга аеропорту. Літаки сідають та злітають надзвичайно часто, тому мені вдалося впіймати один з них в кадр.

Однозначно рекомендую відвідати це місце, воно варте уваги.

Кафе-бар 007 Спіроса

Ще одне туристичне місце, яке прославив фільм про найвідомішого секретного агента у світі - це бар Спіроса "007". На локаціях біля селища, в якому розташований цей бар, проходили зйомки сцени переслідування Бонда на Сітроєні 2CV. Сцена може й не найвідоміша з усієї Бондіани, але беззаперечно стильна та захоплююча. Дороги, які ми бачимо у фільмі, досі доступні для загального користування, тож неодмінно раджу ними проїхатися. Маршрут можна почати від пляжу в селищі Палеокастриця, вказавши бар 007 пунктом призначення. Але завжайте, що дороги надзвичайно вузькі та круті.

Зрештою відпустка добігла кінця, і настала пора рушати в реальний світ додому. Напередодні поприбирали в салоні, як могли, та наступного ранку на світанку рушили в порт на паром.

На паром цього разу ми встигли без запізнень. Погрузились, зустріли земляка та пішли прощатися з островом, роздивляючись востаннє його пейзажі.

Їхалося назад доволі легко, адже ми були свіжі та відпочивші.

Приблизно в 9 вечора ми вже проїхали міст через Дунай у Русе та були в Румунії. Тоді доїхали до готелю в Бузеу, який ми забронювали заздалегідь, помилися, повечеряли та лягли спати. Наступного ранку пішли снідати в McDonald's, а тоді рушили далі додому.

Дорога того дня зайняла вкрай багато часу через негоду. Ми попали в сильну грозу на трасі, де через ураганний вітер та град перевернулася вантажівка та впало дерево. Після години очікування в заторі довелося розвернутися і поїхати в об'їзд, зробивши великий крюк.

Проте дорога була гарна, та зрештою ми добралися до Ботошан, де вирішили зупинитися на обід та невеликий швидкий шопінг в місцевому торгівельному центрі. Після цього ми зрештою доїхали до кордону та повернулись додому.

Це була надзвичайно емоційна відпустка. З одного боку, подорож двома червоними Мустангами - це безумовно прекрасна річ. З іншого боку, майже повна відсутність вижиму зчеплення - це катастрофа та постійний стрес. Не поїхати я не міг, адже все було заплановано наперед за декілька місяців. Безумовно я отримав велике задоволення від дороги, незважаючи на всі негаразди. Дружина з донькою також були всім задоволені. Забігаючи наперед скажу, що буквально за декілька днів двигун вмер. Те, що це не трапилося в дорозі, є справжнісіньким дивом. В наступному дописі розповім про можливі причини його смерті...

Ціна питання 2700 EUR, Пробіг 163400 км.