Історія починається з простої думки…
Стою я у дворі, милуюся своєю Славутою. Ранок, легенький вітерець. Заднє скло — мов картина абстракціоніста: розводи, бризки, дорожній пил. І тут повз проїжджає сусід на ЗАЗі із дефлектором.
То ставити чи ні?
Ось ти стоїш, дивишся на багажник своєї Славути й ставиш собі це запитання. Усередині борються два голоси:
Один шепоче: «Та ну, дурниця…»
А інший кричить: «Став! Буде гарно! Давай-давай!»
Якщо просто по приколу, то тут нічого інших питати, а якщо шукати сенс, то його нема🤷