День незалежності в дорозі: від Saigon до Phu Yen

День Незалежності України та В’єтнаму святкують із різницею лише в один тиждень. Тому я вирішив узяти відпустку (звісно, неоплачувану — іншої тут і не буває), щоб проїхатися центральним В’єтнамом.

Розділ перший: планування

Хотілося втекти подалі від міст і навіть трохи від самої цивілізації — ближче до моря. Варіантів, насправді, не так уже й багато. Є, наприклад, відомі села Муй Не, але там занадто багато росіян. Є ще безліч маленьких туристичних містечок уздовж узбережжя, але вони орієнтовані переважно на в’єтнамців. Саме в таке я й вирушив — Đông Hòa. Це чи то село, чи то район, маленьке містечко за 500 км від Сайгону. Те, що треба: русні немає, цивілізації теж мінімум. Поїхали!

500 км звучить серйозно, але маршрут пролягав через «нову» автомагістраль CT01, де обмеження швидкості не такі суворі, та й дорога без байків. Здавалося б — має бути легко. Єдина проблема: на всій ділянці у 500 км майже немає заправок, туалетів чи ресторанів. Як згодом з’ясувалося, інфраструктуру ще будують, а реально працюючих заправок було лише одна-дві. І, як це вже стало традицією, перед поїздкою нормально не виспався — заснув пізно, прокинувся о 5-й ранку й майже одразу вирушили в дорогу.

Розділ другий: дорога CT01

План був простий: проскочити Сайгон до початку ранкових корків, адже був понеділок ранок. І, наче вдалося — дісталися до кав’ярні прямо перед в’їздом на трасу, ще до початку справжнього транспортного аду.

А далі все виглядало просто: 500 км траси з різними швидкісними лімітами. Перші 150 км — суцільне задоволення. Обмеження 120 км/год, машин небагато, їхав стабільно 110–115 км/год. Комфорт. Ну і приємний бонус: нещодавно відремонтована рульова показала себе ідеально. Ніяких вібрацій. Все топчик.

А потім дорога звузилася, і ліміт знизили до 90 км/год. Чому? Хто його знає. Байків немає, бар’єри скрізь стоять. І все одно — 90. Чому так повільно?

А ще дивують ціни. Літр бензину у В’єтнамі коштує менше долара — десь $0.9. Тому тут ніхто й не їздить на газу. Але мене вразило інше: за 500 км траси довелося викласти 400 000 донгів (десь 16 доларів). Тут будь-яка більш-менш нормальна дорога — платна. І в цьому є сенс: у місті їздиш дешево, а за місто хочеш — плати більше.

Цікаво, що мопедисти на автострадах не платять узагалі. Тому людей, які подорожують на мопедах, дуже багато. Дешево й доступно.

А от із зонами відпочинку повний провал. Точніше, вони є, але вигляд мають такий, що більше нагадує свинарник. Уся зона в пляшках, в серветках, а запах… словами не передати. Ми навіть двох хвилин там не витримали. У результаті на обід довелося зупинитися на смузі для аварійних зупинок і через дірку в паркані тікати в ліс, щоб перекусити. І, чесно кажучи, так навіть краще.

Коротше, без туалетів та заправок ми все ж дісталися до провінції Phu Yen за 7 годин — досить непоганий результат, як для В’єтнаму. І що дивно, зовсім не втомлені. Я дійшов до висновку: ось воно, те, що потрібно В’єтнаму.

Справа в тому, що 500 км по звичайних дорогах тут — це просто жесть: постійні світлофори, хаос, неадеквати, які летять по зустрічній, безглузді швидкісні обмеження. Усе це вимотує неймовірно. А тут — 500 км без зупинок, без світлофорів, без байків. І за відчуттями — наче взагалі нікуди не їздив. Сподіваюся, інфраструктуру таки добудують.

Розділ третій: Phu Yen

Сама провінція, а точніше селище Dong Hoa, приємно здивувало. Там, де знаходився наш хомстей, усе виглядало ніби трохи «древнім» за в’єтнамськими мірками: старі будиночки, вузькі вулички, тиша.

І хоч на перший погляд усе виглядало кльово — будиночки гарні, з цікавою архітектурою, — та, на жаль, більшість із них виявилися покинутими або розбитими. Чому так? Чому тут стільки старих занедбаних будівель? Ніхто з місцевих мені так і не зміг пояснити.

На другий день ми вирушили на невеликий трекінг до маяка Hải Đăng Đại Lãnh. Місце прикольне й затишне, але враження трохи зіпсували натовпи «русні», які масово приїжджають сюди з російщеного Нячанга.

Ну і ще заїхали в столицю провінції — Tuy Hòa. Місто невелике, спокійне, без зайвого галасу, але з приємною атмосферою.

Наприкінці дня, вже ввечері, йшов із пляжу до готелю, залипав у телефон, і тут — такий нежданчик, що одразу ж довелося сходити «в туалет у штанці». Дружина сказала що то отруйна спагеті.

Поки на цьому все. Якщо будуть ще пригоди — обов’язково опишу. Дякую всім за увагу!

Пробіг 144500 км.