А що ж було до Volvo?

      Давно хотів написати пост про свій перший автомобіль, але все якось було не до того. Минуло багато років, проте, здається, Боги мають інше бачення. Тож настав час закрити сторінку історії першого авто — великим спогадом.

     Чому саме зараз? Та дуже просто. Вирішив я прибрати полицю з CD-дисками кілька днів тому. На полиці було знайдено багато артефактів, серед яких — Windows XP Zver edition service pack 1, дискета 1.4 дюйма з Turbo Pascal, «100 танцювальних хітів», «100 рок-хітів» і... книжка. От книжка якраз посадила мене за стіл і змусила пів години, а може й годину сидіти і дивитися, а потім ще годину ходити по авторіа і шукати — за всі гроші світу — причину ностальгії: Opel Vectra A. Так, саме про цей автомобіль буде пост, і саме цей автомобіль був першим авто у нашій сім’ї, і першим авто, яким я почав керувати.

     Почалося все дуже просто — десь у 2004-му, коли батьки вирішили поміняти Opel Ascona 1.3 на щось новіше. Тим новішим виявився теж Opel — доволі популярний і притомний по ціні, а саме Opel Vectra A 1.6, бензин, моноінжектор. Мав цей Опель 75 породистих ольденбурзьких коней.

     У цей час я чемно вчився у виші й тільки мив машину на вихідних — ну бо ж нове, і має бути гарне :). З часом усі звикли до авто та до моноінжектора :) — і на тому мав би бути кінець історії. Але ні. У 2012 році батьки захотіли нове авто (купили Volvo :) ), а я в них купив того Опелька, якого гордо назвав Буцефал (це був вірний кінь Олександра Македонського, якщо що). І розпочалася в Опеля доба відродження :).

     Перше, що я купив — це шампунь і пасту Dr. Wax. Бо то ж нова тачка :). День роботи — і Буцефал був вимитий, вичесаний і готовий до виїзду у Львів. Перша поїздка була урочистою. Прямо в час пік я повіз дружину на роботу. Чому урочистою? Просто за кермом я не сидів більше шести років. Закінчилося все добре, але дружина досі згадує, що хотіла поцілувати землю — бо доїхали таки цілі :).

     Насправді Опель бачив, напевно, все. І незграбного водія, який часом глохне на перехрестях, а часом газує так, аж поршні по капоті скачуть, і чувака, який уже з досвідом на швидкості 150+ летить уночі до дружини в пологовий, по розбитій дорозі, на льоту пробуючи вберегти копита коня й водночас устигнути на початок — бо мала вирішила, що треба народитися на самого Романа (у свято воно ж цікавіше). Бачила та Вектра і старти зі світлофора (хтось туди запхав мега круту КПП, яка дозволяла на першій і другій творити чудеса прискорень), але потім їхала як 1.6 — у міру економно і майже достатньо бадьоро. Також бачила ця Вектра трохи дурнуватого снігового наркомана, що вирішив їхати на лижі в один із найбільших снігопадів у Львові. Мене тоді зупиняли три екіпажі поліції, питаючи, куди я їду, бо дороги непроїзні й я застрягну десь отутечки, а тими лижами хіба буду відкопувати авто. Але я знав — мій Буцефал може все. І він зміг — я таки добрався, я був перший із тих, хто приїхав, а за мною був Крузак. Бачила Вектра й те, як вона сама везла мене додому майже сплячого, так як  були часи, коли я спав по дві години на добу. Але Буцефал — на те й Буцефал, щоб знати дорогу додому сам. І останнє, що бачила, — це були сльози, мої й дружини, тоді, коли прийшов час іти далі. Єдине, що ми просили нового власника, — це любові й поваги. Вектра відчувала. Вектра віддячувала.

     Саме з Вектрою я познайомився з механікою і трохи з електрикою авто. Чому? Все просто — молода сім’я. Грошей на обслуговування особливо не було, тому довелося розбиратися самому: які запчастини кращі при нижчій ціні, який стук на що схожий, що ж таке та іскра і де те відро, в якому її продають :). Благо, машини 90-х років ремонтувалися дуже просто — ключами 10–13, молотком, тестером і матом. А 90% усіх проблем по електриці вирішувалися:

• свічками;
• дротами;
• заміною бензонасоса :).

Я мав два комутатори (хто знає — той знає): один на літо, другий на зиму. Хз чого так, але так мотор працював економніше й стабільніше :). Завжди в комплекті були свічки Beru. Мотор їздив на Q8 з заміною кожні 5 тис. км і замінами рідин за правилами. Масло в коробці, коли зливали, пахло вишнями. Механіки пояснювали, що це спеціально для контролю — перестало пахнути, ще ок; пахне горілим — треба міняти.

     Єдиний мінус цього авто був кондиціонер, точніше — його повна відсутність. Так як клімат змінився, то влітку у Львові в машині, незважаючи на люк, було мега тепло — їхати часом було просто неможливо. Це була єдина причина. Хто знає, може, я б ще й досі катався на Вектрі й мав у носі ті нові технології, у яких навіть капот страшно відкривати, якби не спека влітку. Чому я не думав про новіше? Бо тут було все почесному. Газ на тросику — де прямо чути опір повітря в колекторі, зчеплення — також чиста механіка й жодного демпфера. Коробка — на тягах, із мега швидким перемиканням. За кермом, на педалях і ручці КПП, було чути життя: життя двигуна, коробки металу й дороги, з легким запахом бензину й кави.

     Така вона була — наша перша машина, наш Буцефал. Тут треба було б сказати якесь прощальне слово, але я не хочу. Нехай Вектра живе тут, у мережі, у цих рядках. Я вірю, що колись ми ще зустрінемось і поїдемо на край світу — як тоді, коли захотів і полетів туди, куди поліція їхати боялась :).
Дякую.

Реклама

10% відсотків знижка!