Коли життя підсовує тобі RR Sport — купуй Шкоду. І не питай чому.

Вітаю, шановне панство. Цього разу рішення про зміну автівки приймалося не так довго, як зазвичай. Не було багатогодинних Excel-таблиць, не було нічних роздумів під віскі. Просто — бах! — і старе авто, яке, між іншим, не таке вже й старе (чотири роки, 40 тисяч пробігу, майже як нове), раптом стало зайвим.

Причина? Оточення. А точніше — один знайомий, який вирішив, що купувати машини на аукціонах у США — це новий вид спорту. І ось він, як справжній євангеліст, дає мені покататися на Range Rover Sport. І тут починається: «А чого ти досі їздиш на одній машині? Чотири роки! Це ж вічність!» — каже він, ніби я щойно визнав, що досі користуюсь кнопковим телефоном.

Ідея змінити авто почала проростати, як бур’ян після дощу. Я дивився огляди, аналізував, робив SWOT-аналіз (так, я серйозно), але думка про те, щоб замовити щось зі Штатів, не надто гріла душу. Бо міняти своє на щось ще старіше — це як обміняти свіжу булочку на вчорашній круасан. Навіть якщо круасан з Парижа.

Заїхав на ТО в салон Škoda, глянув на новий Kodiaq. Пропонують трейд-ін. Але ціна викупу — така, що хочеться обійняти свою стару машину і сказати: «Не хвилюйся, я тебе нікому не віддам». Виставив на AutoRia. Два дзвінки. І тут — покупець. З грошима. Реальними. І мій старий Kodiaq поїхав радувати нову родину. Я стою, трохи шокований, трохи розгублений. І тут — дружина: «Де моє авто? Хочу нове». І ти розумієш, що вибору немає.

Їдемо в салон. Нас зустрічають, як старих друзів. Чай, кава, песику — водичка.

Менеджери — як на весіллі. І ось воно — рішення: Sportline Plus. Новий модельний рік, нова потужність, нові опції, деякі з яких  мені, чесно кажучи, нафіг не потрібні. Але вони є. І я їх беру.

Очікування — три місяці. Почуття — двоякі. З одного боку — нова машина. З іншого — мінус майже 50к. Але в серпні дзвінок: «Ваша Škoda вже їде з Чехії». І ось вона — у Хмельницькому, чекає передпродажної підготовки.

А я чекаю, як дитина на Різдво.