Як я купив Dodge Journey.

Вітаю, Спільноте!

 Рік тому, піддавшись почуттям після короткого випадкового тест-драйву, я дуже спонтанно став власником Dodge Journey 2.4. Crossroad з пробігом 158 тис км.

 Я ніколи не був трушним фанатом Доджів і зараз також не можу себе причислити до них, однак маємо те що маємо і факт володіння присутній.

Трохи передісторії чого саме я спокусився на покупку цього автобуса. Попередньо я володів такими автівками в хронологічному порядку:

Ford Fiesta 2008;

Subaru Impreza 1.5 2010;

Honda Jazz 2007 (машина дружини);

Subaru Forester 2.5 2014.

 Як бачите, легко діагнозувати початкову (а може й середню) стадію захворювання субаризмом. І це відповідає дійсності. Мені дуже зайшла ця марка. Але зараз мова про Додж, хоча в цьому і наступних дописах я звичайно буду порівнювати Форестер та Джорні. Звичайно, це зовсім різні машини і порівнювати їх справа так собі, але все одно пару загальних рис вони мають.

Та й таке.

 Після 3-х років володіння Форестером (далі Форіком) на пробігу біля 100 тис (брав з пробігом 75 тис) з'явилася невпевненість в його здатності приносити мені задоволення. Всьому був винен м'яко кажучи далеко неідеальний ремонт після пригону його зі штатів. А саме нерівний та негерметичний в потрібних місцях кузов, внаслідок чого при значних зливах вода активно збиралася під передніми сидіннями. Причина була знайдена (неякісна рихтовка кузова в тій частині де дренажна система (під лобовим склом). Можна було б це виправити, але постійний запах вологи в салоні вже так набрид, що задумався про продаж. Тим більш були деякі інші дрібниці, теж пов'язані з якістю відновлення, які трохи дратували.

 Тож, коли терпець урвався, я поїхав до знайомого перекупа (далі Льоша) в якого свого часу купляв Імпрезу, щоб оцінити свого Форіка. Перекуп озвучив мені ціну на 30% менше ніж я заплатив за нього при купівлі (8000 проти 11500). І я поїхав додому з думкою про те що за 3.5К я якось потерплю ті незручності. Плюс до того я ще поставив газ на 700 та нову резину тож збиток був би досить чутливим. 

 При розмові з перекупом я розповів що при нагоді поміняв би Форік на Аутбек оскільки давно хотів випробувати саме Аутбек, але за ті гроші що я мав мені світив Аутбек тільки того ж 2014 року, а він мені не сильно подобався. І наступного дня Льоша подзвонив мені і запропонував тест драйв Джорні. Я погодився саме з цікавості, бо раніше поверхово цікавився цією машиною, але вона ніколи не розглядалася мною щодо володіння. Після Імпрези зі слабким двигуном та 4 ступінчатою коробкою я не дуже полюбляв машини слабкі в динаміці.

 Але я завжди купляв машини не розумом а емоцією, тому сталося те що сталося.

По-перше мене вразив салон Джорні. Це був просто шикардос. Практичність просто агінь. При тому відчувався стиль та продуманість, а не просто нагромадження усіляких корисних штук. Комбіновані (кожа + тканина) сидіння запевняли в своїй невбиваємості, бо кожа досить товста та груба, отже виглядала максимально витривало. Пластик на торпедо м'якуватий і приємний на дотик. Зручні та приємні крутілкі клімата, червона з ободками під хром панель приборів теж справили враження. Про третій ряд сидінь (одразу уявив довгі подорожі з друзями) та купа місця це вже очевидні речі. Тож після досить аскетичного та "запашного" салону Форіка це був удар нижче пояса. 

 Мій Раціональний Я ще чинив спротив і нашоптував мені, що там просто жах з керованістю та потужністю. Бо машина важка та велика. Двигун навіть слабшій ніж у Форіка 170к.с. проти 175к.с. плюс допотопна автоматична 4-ступка.

Я сів за кермо. Воно поїхало.

 Раціональний Я був загнаний на третій ряд сидінь, та мовчки там собі сидів. За кермом з висунутим язиком з якого капала слина сидів Емоціональний Я і з задоволенням прислуховувався п'ятою точкою к тому як м'якенько (звісно в порівнянні з Форіком) цей автобус переїжджає трамвайні шляхи. Як приємно і приглушено завдяки звукоїзоляції урчить мотор. Крім того я очикував набагато гіршого відклику мотору на натискання педлі газу, тож розгон в принципі не викликав якихось критичних вражень. Коробка в умовах міста вела себе непогано.

Тож, утерши слину, і намагаючись погасити вогонь в очах я почав торгуватися і таким чином став володарем цього неоднозначного та досі не пізнаного до кінця коня (а скоріше щось середнє між конем та биком).

Це був трейд ін, тобто обмін Форестера 2014 на Джорні 2020. Я немало доплатив, враховуючи ціну продажі Форіка, але я отримав дуже сильну і тривалу емоцію. Тому не шкодую про факт купівлі. Після першої машини (Фієсти) отримати сильну емоцію від наступних машин дуже складно. Потреба в новій машині має дозріти і тоді, якщо ти вгадав, то це як секс з новою леді, яку жадав довгий час.

Але про секс, який з часом став нагадувати жиноче домінування, та вихід на арену Раціонального Я буде згодом в наступних дописах.

Всім добра!

Схожі записи