Подорож: Кам'янець-Бакота-Чернівці-Микуличин-Синевір-Львів

Вже 4 роки як не мандрував.

Люблю кататися по Україні, та дивитись різні історичні місця.

В головних ролях: Francua De-Lagunа

Дружина

Та двоє дітей – щоб не було розслаблону ))

День перший.

Виїхали о 6 ранку, о 10 вже були у Меджибіжському замку. В принципі нічого особливого там немає, але так як локація в 10 хв від траси – то один раз заїхати варто. 

Стрижавка. Курва. Селфі. Камера 86. Їдеш по трасі 130, знак відео-фіксація, поворот, через 50 метрів знак населеного пункту і ще через 50 – камера. Старі методи в дії.

Наступна зупинка – Кам’янець-Подільський.

Пробули два дні.

Жили неподалік центру, але це було найдорожче житло за всю поїздку. На Букінгу вказано – басейн безкоштовно. Пані така – беріть купальники, у нас басейн, так класно. Приїхали, а басейн, а так-то за окрему плату. Ну курва – бізнес по-українськи - плати гроші або йди не х#р. Проїхали – це не блог про готелі.

Місто – дороги жах, мабуть найгірші за всю історію поїздки.

Як там їздять на седанах – я х.з.

Пошарились по місту, замок. Вже там був, в середині особливо не вразило, але краєвиди та сам фасад замку – залік!

День другий - Бакота.

Знайшов цікаву точку – поїхали, і решті-решт спустились вниз, 70 грн в'їзд на територію, дорога все гірше й гірше. Коли побачив Джетту яка піднімалась, видихнув – далі точно проїду.

Спустились – нічого особливого – палатки, будиночки в оренду, є сонячні панелі та магаз. Короче місце випити з кумом 50 грам та посмажити когось на мангалі чи без мангалу )). Але щоб туди пертися з палатками за 500 км – та я манав!

Поїхали до скельного монастиря. Дорога набагато краща, людей купа, але воно того вартує. Гарні краєвиди, селфі і т.д. Почали спускатись. Жара +32. Запитав людей з червоними обличчями: чи дійсно там так цікаво, щоб спускатись в таку спеку з вдома дітьми. Чоловік відповів: я не такий віруючий щоб в таку спеку туди йти ще раз. Розвернулись, поїхали в Кам'янець.

День третій.

Виїхали на Хотин.

На в’їзді в Чернівецьку область – ввічливі прикордонники попросили відкрити багажник. Все ок.

Хотин – трохи погуляли, гарні краєвиди, і всередині цікаво, є що подивитись.

Чернівці – поселились, погуляли, Панська гуральня, Ольги Кобилянської…

Гарне місто, колоритне.

Дороги трохи краще ніж в Кам'янці, але в цілому – капець.

День четвертий.

Панорама на Заліщики.

Без слів – гарно, круто.

Джуринський водоспад – тут треба попотіти, бо їхати десь 40-50 хв конченою дорогою.

Водоспад гарний – воно того вартує.

Також поруч руїни Костелу вознесіння святої Марії та руїни Червоноградського замку. Вже нічого цікавого, але раз поруч – то прогулялись.

Далі дорога на Микуличин через Коломию була колоритною – макові поля, дуже багато прямих участків з горбиками.

Згори їдеш 130, натискаєш в пол – на гору вже 170 і тебе прикольно притискає до сидіння на підйомі – відчуття ніби в літаку. Ото натішився – як мала дитина ))

Перед Делятином побачили прикольну оглядову площадку – гойдалки, шезлонги, краєвиди. Розвернулись, погуляли – класно.

Яремче – не був тут 4 роки. Не впізнати, котеджі, готелі, всякі там Радісони, Мак, Таврія-В. Я ніколи не любив це попсове місце – ніби як Ялта. Загажене туристами, замісто повітря – дихаєш дизелем від автобусів.

Оселились в Микуличині.

Вже були там 4 роки назад.

Все так само круто, власники дуже порядні та щирі люди.

Обожнюю це місце, обов'язково приїду ще.

День п'ятий.

Велика Карпатська гойдалка.

Колоритне місце, доїзд нормальний, можна трохи пройтися.

Яремче – Гедзьо парк.

Курва дорого, але дуже гарно. Парк по мотивам Гаррі Поттера, з купою фото-локації, будинки хобітів, качельки і т.д. Дитина там відірвалась по повній. Через 4 години сказала: я втомилась, поїхали відпочивати.

День шостий.

Я принципово не хотів їхати на Закарпаття.

Багато випадків бусифікації і ріхних історій про катування у підвалах Хуста …

Поки все було ок – вирішили спробувати.

Назад до Франика, через Долину їдемо на Закарпаття.

Знайшов одну прикольну локацію.

Курва гугл-мапс повів не туди, розвернулись, і вже на інтуїтивному рівні поїхали куди треба.

Дорога цікава, з правого боку крута гора, трохи скеляста, з лівого – крутий обрив. Це все супроводжується вузькою дорогою з камінням. Ноги та яйки трохи трусились. Боявся що попереду буде велике каміння, і прийдеться їхати заднім ходом 500-700 метрів. Вже зупинився, дружина каже – мо розвернемось. Але побачив що до оглядового майданчика лишилось 300-400 метрів.

По maps.me висота десь 1170 метрів. Це найвища точка де я був на авто.

Далі Торуньський перевал, дві зустрічі з прикордонниками, мінералочка з запахом тухлих яєць з гір у селі Сойми, Синевирський перевал і житло під Синевиром.

Житло з дуже гарний краєвидом – смереки, гори, балкон, під низом гірська річка. Тільки як відкриваєш двері – здається що на дворі дощ, а від того дзюрчання через 2 секунди хочеться відлити.

У сусідньому номері було трохи голосно – познайомився з сусідом, теж з Києва, живе у 2х кварталах від мене. Капець який тісний світ.

День сьомий.

Сходили на Синевир. Я там вже втретє – озеро не так вражає, але походити, подихати чистим повітрям та послухати спів пташок – це круто!

Заскочили в Біо-парк Синевир. Вовки, рись, верблюди, олені, косулі. Маленький – нічого особливого. Дуже класна оленяча ферма у Хусті – їх там дуже багато. Як ми були – то випускали одного оленятка – кормили його з рук, тіскали, робили селфяхи. Вони такі круті. А тут написано контактний зоопарк – але контактуєш через забор – та й таке ))

З’їздили в музей Колочаву. Класний музей – дуже раджу. Хотів ще заскочити в бункер лінії Арпада, але з дітьми лазити по підземеллях … під час однієї війни дивитись на іншу не хоцця.

Проїхались до Теребле-Ріцького водосховища, або як його ще називають Карпатське море.

Був там у 14-му році, це копець – перші 10-12 метрів від берега були засіяні сміттям, переважно пластиковими пляшками, кілька років тому почистили.

Проїхав пару км тими колдовийобинами, розвернувся і вирішив що краще посмажу шашлика, аніж буду витрачати час на вивчення місячних кратерів Закарпаття.

По дорозі назад зупинились біля містка зробити селфі, назбирали стаканчик суниці. Оуу, яка ж вона смачна коли свіжа.

Доречі у Колочаві було +21 сонце жара, а на Синевирі +17 – туман, холодно, і одразу хочеться вдягнути дві вітровки.

Так сказати фінальний акорд.

День восьмий.

Сніданок, Синевирський перевал, водоспад Шипіт, ринок, вино, сири, Воловецький перевал і Львів.

У Львові заночували у друзів.

День дев’ятий.

Дорога на Київ, кава.

Депресія, хрінове повітря, купа машин, люди які бісять.

І знову тривоги, вибухи, йбн рсн.

 

Намагався скоротити текст, багато фактів не згадував. Але подорож така і вийшла – побачити як можна більше за тиждень. Ще було дуже багато цікавих місць, але на них просто не вистачило часу.

Загалом 2066 км.

Спалено приблизно 160 літрів газу та 55 літрів бензу.

Росхід вийшов десь 10,5 газу та 9,4 бензу.

За весь час тільки один раз легенько черконув захистом. Добре що є нормальний кліренс, але кросовером було би приємніше.

 

Слава Україні!

Ціна питання 1000000 UAH, Пробіг 174000 км.