Лачі та Святий Рандом: парковочні пригоди

Десять доларів за три години паркування — це багато?
А як щодо повної відсутності адекватних організованих парковок — це нормально? Якось так сталося, що за всю мою автомобільну історію я майже ніколи не платив за паркування. Можливо, Львів та інші міста Західної України просто не настільки густо заселені, щоб там була потреба у масштабному запровадженні платних парковок. Та й у В’єтнамі довгий час вдавалось обходитися без цього. З мотобайками все ще простіше: за їх паркування зазвичай або взагалі не беруть грошей, або сума настільки символічна, що й не варта згадки. У цьому дописі я розповім про ситуацію з паркуванням у Сайгоні — як ми з Лачі шукаємо місце під сонцем… і під тінню, і просто хоч десь.

Довгий час, ще до появи Лачі в моєму житті, я мешкав у маленьких провінційних містечках В’єтнаму. Там усе досить просто: паркуйся де завгодно, головне — щоб не було знаку "паркування заборонене". Тому з парковками проблем майже ніколи не виникало.

Паркування «нахаляву» у В’єтнамі

З переїздом до Сайгона ситуація з паркуванням дещо змінилася. Щоб краще це зрозуміти, треба спершу описати фантастичну забудову міста.

Історично склалося так, що кожен громадянин В’єтнаму — це в певному сенсі маленький феодал. Держава щедро надавала землю «хорошим» громадянам, але робила це специфічним чином: вузькими смужками вздовж головних доріг. Типова ділянка — 5 на 20 метрів. Далі — роби що хочеш.

У результаті 90% забудови Сайгона — це так звані tube houses (буквально «трубні будинки»), збудовані впритул до дороги. Між ними зазвичай немає ні тротуарів, ні дерев, ні місць для паркування — загалом нічого з того, що ми звикли вважати ознаками комфортного міського простору.

Треба зазначити, що такі будинки у В’єтнамі — це, по суті, бізнес-план для місцевих мешканців. Для них це спосіб відкрити власну справу просто у себе вдома. Саме тому така «краса» коштує дуже дорого, і в таких реаліях припаркуватися досить складно. Якщо вам потрібно залишити авто в районі, де суцільна забудова з подібних будинків, одразу виникає проблема. Адже якщо ви припаркуєтесь навпроти «важливого» (ніт)будинку з, наприклад, салоном нігтів, власник буде, м’яко кажучи, не в захваті.

З часом у мене виробився свій алгоритм безкоштовного паркування в місцях, де це ще можливо. Ділюся лайфхаками:

1. Якщо немає знаку «паркування заборонене», ставай так, щоб перекрити одразу дві хати. Це фізично блокує лише половину вивісок, а значить — не так вже й заважає. Хоч якось же треба зважати на місцевих підприємців.

2. Якщо таких місць немає — шукай покинуті будинки. А їх тут доволі багато. Річ у тім, що в’єтнамці — справжні бізнесмени від Бога. Наприклад, з мого вікна видно аж три салони манікюру. Як це працює? Береш кредит, відкриваєш що-небудь — бо так роблять усі. Через рік банкрутуєш, закриваєш бізнес. Банк забирає приміщення, і воно стає чудовим місцем для паркування. Мінус такого варіанту це те, що "пригріте" місце може згодом стати наступним салоном манюкюру. 

3. Орієнтуйся на знаки, де паркування заборонене лише по парних або непарних днях. Якщо сьогодні не той день — паркуйся сміливо. Те, що не заборонено, вважається дозволеним.

4. Платні парковки — окрема тема. Але про них — згодом.

Платні парковки: коли «нахаляву» вже не варіант
Проблема всіх безкоштовних лайфхаків у тому, що чим ближче ти до центру міста, тим складніше знайти навіть просто вільне місце, не кажучи вже про безоплатне. І тут на допомогу приходять платні парковки. Плати, скільки влізе.

Так ми й підходимо до теми платного паркування — сфери, де царює повний рандом. Для себе я виокремив три основні типи платних парковок.

• І перший, найадекватніший — це парковки при супермаркетах, бізнес-центрах і подібних об’єктах.

Я, наприклад, працюю в бізнес-центрі Viettel Tower — доволі сучасній і привабливій будівлі від одного з місцевих мобільних операторів. Там немає жодного паркомісця надворі, тільки підземна парковка. Оплата — погодинна. І скажу чесно: ціни кусаються. За повний день виходить приблизно 140 000 донгів (це близько 5,5–6 доларів США, в залежності від курсу). Тому я й почав шукати альтернативу.

Другий тип: парковки з місцевим “менеджментом”
Тут треба трохи пояснити специфіку всієї «двіжухи» у В’єтнамі. Справа в тому, що більш-менш просунутий бізнес або просто жвава локація обов’язково має при собі так званого паркувальника-сек’юріті. Це такий дядько, який стоїть біля входу, допомагає паркувати байки, видає талончики і «тримає ситуацію».

Зазвичай це бідні мужички передпенсійного віку, які працюють по 12 годин на добу, сидячи на пластиковому стільчику в тіні. Здавалося б — робота, як робота. Але що може піти не так?

А те, що рівень жадібності у деяких з них просто зашкалює. І я щиро не розумію, чи взагалі хтось їх контролює. Місце є, тарифу нема, а ціна — як під настрій.

Тому далі буде кілька історій, які я пережив сам — для наочності, так би мовити.

Кейс №1: “Сюрприз з нічого” у Вунг Тау
Це трапилось у курортному Вунг Тау. Якось ми з дружиною вирішили покататися туди у будній день. Припаркувалися біля покинутої будівлі просто на узбережжі — місце пусте, жодних табличок, жодної охорони чи паркувальника. Перевірили, що все чисто, й спокійно пішли на пляж.

Провели кілька годин біля моря, і коли вже зібралися їхати — як із землі виростає паркувальник. З серйозним виглядом:
— Платіть 50 000 донгів (2$).

Я завис.
— За що?! Тебе ж тут не було. Ні талона, ні допомоги, взагалі — тебе не існувало.

Він:
— Ну добре, тоді 35 000 (1.5$).

І тут мене вже конкретно вивернуло. Кажу:
— Нічого я платити не буду, і почав пакувати речі в авто.

А він, кинувши оком на прапорець в салоні, буркнув:
— А, українці… Скупі, як завжди! (і ще дещо, що тут нецитовано з міркувань цензури)

Це вже було занадто. Я, звісно, запалився:
— Добре, викликаємо поліцію і зараз усе вирішимо!

І він просто… втік. Миттєво. Без слів, без торгів.

(До речі, важливе уточнення: насправді авто зовсім не спілкується вєтнамською, а всю суперечку та відстоювання честі автора вела дружина автора)

Кейс №2: Просто йолуп

Цей випадок вже трапився в самому серці Сайгону. Треба було заїхати у справах до одного з центральних районів. Будівля, куди я направлявся, мала пафосний вигляд… але не мала жодного місця для паркування авто. Класика.

Я звернувся до місцевого сек’юріті, на що він ліниво махнув рукою — мовляв, їдь на паралельну вулицю. Ну добре, поїхали.

На тій вулиці були знаки про заборону паркування: по парних числах з одного боку, по непарних — з іншого. Я радісно «втиснувся»— і буквально через 5 секунд звідкись вискакує типовий місцевий «чел»: — Плати за парковку!

Я спокійно питаю: — Скільки?

Він, закотивши очі, ніби рахує курс долара в голові, каже: — 250 000 донгів за три години. (Це десь 10 баксів, на секундочку).

Я навіть не дослухав його до кінця — просто мовчки виїхав і поїхав на третю паралельну вулицю. Там — ті самі знаки, ті самі умови, але вже без тіпів, які “призначають” ціни з неба.

Плюс дві хвилини пішки — зате ніхто не чіпає.

До речі, варто сказати чесно: не всі паркувальники — жадібні шахраї. Більшість із них — прості люди, які працюють по 12 годин щодня, у спеку, в дощ, за якісь 100 доларів на місяць. Дехто навіть парасольку потримає, допоможе байк витягти, і слово добре скаже. А оця жадібність — то часто просто від безвиході. Платять копійки, а їсти хочеться.

• Техноло́джіа, або магія VETC
  
  Technologia
  
  

Третій тип паркування, який я нещодавно для себе відкрив — це паркування з використанням технологій. І тут на сцену виходить VETC.

Що таке VETC?

По суті, це маленький чіп, який клеїться на лобове скло або фару. Його головне завдання — автоматично знімати оплату за послуги, переважно за платні дороги. А таких у В’єтнамі повно: майже всі магістралі — платні, і кожні 100 км стоять будки для оплати, прямо як у Need for Speed: Most Wanted. Раніше доводилось зупинятись і платити кешем, але з VETC все відбувається «по повітрю» — знімає гроші з балансу без зупинки. Ніби й досі треба пригальмувати, але час все одно економиться.

Так от. Якось встановив я додаток VETC, поповнив рахунок — і раптом бачу, що поруч з моєю роботою є парковка, яку обслуговує саме VETC. Думаю: ось вона, майбутнє вже тут!

Зателефонував на гарячу лінію — питаю: — Як нею користуватись?

У відповідь: — Просто ставте машину. Ми самі все знімемо з рахунку.

ТЕХНОЛО́ДЖІА!

Сказано — зроблено. Я припаркувався, пішов на роботу, відкрив додаток — і бачу: щогодини з балансу акуратно знімається оплата. Працює! Диво!

Але як виявилось пізніше — все не так гладко. Реальність, як завжди, цікавіша.

Насправді, VETC працює через... діда з дівайсом.

Так-так, серйозно. Там сидить живий чоловік, який раз на годину проходиться між машинами з якимось сканером і знімає плату вручну. І все було б добре, але:

• Він не працює ввечері

• Він не працює в дощ

• Він не працює під час обіду

• І, схоже, іноді просто не працює, бо не хоче

Приклад:

Учора був звичайний робочий день — з 10:00 до 19:00. Лачік стояв весь цей час. І скільки ж списали? Лише за 3 години!

60 000 донгів.

Тобто офіційно я стояв там лише 3 години, хоча був цілий день.

Святий Рандом, покровитель в'єтнамських паркувальників.

Висновок:
Проаналізувавши ситуацію, я дійшов висновку, що лише приватний сектор наразі пропонує більш-менш адекватну систему паркування. Але і вона — недешева.

У загальному ж, як і в багатьох інших сферах, В’єтнаму дуже бракує прозорих, зручних і автоматизованих систем оплати паркування. Таких, що працювали б без зайвих людей-посередників, без "на око" вигаданих цін, і з адекватними тарифами.

Паркування — це жирний шматок міського бюджету. Але, на жаль, значна частина цих грошей осідає не там, де треба, а в кишенях спритних "секюріті-ділків".

На цьому поки що все.
Дякую всім, хто дочитав до кінця.