Частина 1. Війна, невпевненість, але треба… Дорога в Бундес, Ганновер та шніцель.

Вітаю усіх, хто читає мій перший допис! ) 

   Історія придбання мого авто почалася в травні 2022 року з того, що я не був впевнений щодо подальшої присутності мого європейського роботодавця на ринку України і ризик втратити службове авто був як ніколи високим. А відтак, потреба у власному авто стала надзвичайно актуальною. В той час діяло рішення Уряду щодо нульового мита та акцизу на ввезення авто приватними особами. Разом з тим, діяла заборона виїзду чоловікам у віці 18-60 років. Та хіба це могло зупинити? Звісно ні, якщо у вас є той, кому за 60 років. В моєму випадку це мій батько, якому на той час виповнилося 69 років. Обережно запитавши, чи погодиться він пригнати мені авто, батько рішуче підтвердив готовність «чкурнути в Бундес за тачелбаном» ))) Рішучість батька була максимальною і його навіть не зупиняло незнання жодної іноземної мови. На питання, чи не буде це для тебе перешкодою, батько коротко відповів- «гівно питання- шукай машину!» 🤦‍♂️😀

   І я, звісно, почав пошуки на mobile.de. Чому там? Бо працюю з німцями і раптом що, я розумів, що колеги точно допоможуть батькові. Декілька днів я витратив на підбір прийнятних варіантів, години спілкування з продавцями, які не призводили до результату. Українці викуповували автомобілі з такою шаленою швидкістю, що сидячи в Україні встигнути було майже нереально. Та одного ранку, відкривши mobile.de і завдавши параметри пошуку, я побачив оголошення з моєю теперішньою Чешкою. У розмові з власником невеличкого Autohaus в Ганновері я дізнався, що авто викуплене з нідерландського лізингового аукціону і доставлено було для подальшого перепродажу.

Одним єдиним власником була лізингова компанія, а авто експлуатувалося якоюсь автомобільною компанією на території Нідерландів. Оперативно отримавши VIN-номер, я замовив звіт на CarVertical та звіт з дилерської бази. Історія пробігу та обслуговування збігалася, було зареєстроване одне невелике ДТП, що підтверджував продавець. Із очевидного- була заміна переднього бампера з неякісним фарбування, «крутилося» переднє праве крило та невелике пошкодження заднього правого ліхтаря з дрібними подряпинами заднього бампера тієї ж правої сторони. Я давно вже не переймаюсь дрібними ДТП чи пошкодженнями і отримана інформація мене не зупиняла. Пробіг на момент купівлі складав 193 270 км, початок експлуатації 19.12.2016. Тобто, фактична експлуатація була у 2017-2021 рр. А вже у лютому 2022 року була виставлена на аукціон. Пробіг мене не лякав, бо сам на лізингових службових авто проїжджаю зазвичай по 170-180 тис. км протягом 3 років і знаю, що при відповідному сервісі авто, зазвичай, в абсолютно нормальному технічному стані. То ж, я приймаю рішення придбати авто і починаю домовлятись з продавцем. Близько тижня ми узгоджували всі нюанси- від підготовки паперів до замитнення. Забігаючи наперед зазначу, що продавець допоміг максимально з усім, у чому міг допомогти та був максимально лояльним.

   Паралельно з документальною підготовкою, я починаю планувати батькову поїздку в Німеччину. Це був довгий шлях потягом тривалістю півтори доби, за маршрутом Київ- Перемишль- Прага- Ганновер. Його перевага полягала у тому, що ділянка маршруту Перемишль- Прага була нічною і це було краще рішення із можливих- спальний вагон у потязі чеського оператора, повноцінна вечеря та сніданок. Коли тобі майже 70, комфорт стає вирішальним фактором вибору типу транспорта. І саме цей варіант був максимально комфортним у порівнянні з автобусом. До того ж, волонтерська підтримка на європейських вокзалах полегшувала батькові завдання при пересадках. То ж, сівши у потяг в суботу по обіді в Києві, ввечері наступного дня батько впевнено крокував за Google Maps від Hauptbahnhof Hanover до свого готелю. Він розташовувався за 5 хвилин від вокзалу, що я вважав ідеальним рішенням після тривалої дороги. Через хвилин 20 після поселення, батько зателефонував і радісним голосом повідомив, що у нього все ок, в ресторані працює дівчина з України і вона допомогла йому замовити здоровенний шніцель 😀Після чого він смачно і неквапливо перекурив у затишному дворику готелю та пішов відпочивати. Бо на нього завтра чекали серйозні дєла)

   Наступного ранку, в понеділок, за батьком у готель приїхав продавець і забрав його на огляд авто. Я, звісно, трохи нервував, оскільки звик все тримати під своїм контролем. А тут маю повністю покладись на батька без можливості особисто все перевірити. Та все виявилось гаразд, технічних зауважень від батька не було. Стан кузова збігався з описом продавця і якісь критичні зауваження були відсутні. Трохи покатавшись по місту, батько підтвердив намір придбати авто і передав завдаток. У вівторок зранку відбулась купівля-продаж авто, завершення оформлення усіх паперів та замитнення авто. І в середу рано вранці батько через Польщу та Словаччину вирушив до України. В 20-х числах червня митні переходи були максимально завантажені і люди в чергах стояли по 7-10 днів. Зателефонувавши декільком знайомим, я направив батька на перехід Убля-Малий Березний зі Словаччини в Україну. Провівши майже 5 діб на кордоні, батько нарешті його перетнув і це означало, що я встигаю розмитнити авто за нульовою ставкою мита та акцизу. Після переходу кордону, батько переночував у готелі біля Мукачево, бо був добряче втомлений. Наступного дня по обіді він був вже в Києві і передав мені авто для сертифікації і розмитнення. Далі все було стандартно і нічого особливого чи цікавого не було, сертифікація і розмитнення пройшли без зауважень. Хоча ні, був один технічний «нєжданчік», побачити який я точно не очікував. Про нього розповім у наступній частині. 

P.S. Тільки згодом я зрозумів, що цей «експіріенс» був для батька надзвичайно важливим. Переживання, повʼязані з війною, розбавились позитивними емоціями від пригоди. Він до сьогодні любить її розповідати у найдрібніших деталях, коли ми згадуємо ті часи. 

Дякую, що дочитали до кінця! 😉