Розпрощалися

От і забрали сьогодні мого Цитрамоньку. 

А історія продажу була якась така, знаєте, трошки з осадом. Ну от оцініть просто: лиш-но поставив на продаж на авторіа, як уже наступного дня дзвонять родичі, типу, знімай, ми забираєм. Всьо, думаю, вогінь, питання закрито, сам не очікував на таку швидкість!

Виконав, значить, планове ТО і замінив кульову (друга була вилетіла навздогін через кілька місяців, ідентичну SWAG і поставив відповідно), усе це проговорено і домовлено, все за планом. Далі собі ще трохи катаюся, домовилися на середину жовтня на віддачу, коли орієнтовно прибуде мій бродяга-біточок. Тим часом поставили вони продаватися своє авто, а воно шось не продається...

За тиждень до запланованого терміну дзвонять та кажуть, шо ти її мабуть бери продавай, бо та наша шось не продається... Але якщо не продаси, тоді ми щось придумаємо та заберемо твою. Коротше, миттєво оновлюю оголошення і все наново. Адже два місяці втрачено (міг же продавати увесь цей час), я легенько в розгубленості, але охоплений всеосяжним розумінням їх ситуації...

Телефонують, значить, з авторіа, майже одразу. Далі телефонує пан по наводці від мого друга, хто був обізнаний за ситуацію і загалом по машині та її історії. І пан був готовий вважай заочно забрати, з іншого краю України. І зрештою зацікавлюється знов таки родич, інший. Але нащастя уже швидко і рішуче. І от ми тут🙂

Спакував зимові колеса, забрав з кабіни торбину всячини і мотлоху (я не думав що комірки у дверцятах аж такі глибокі трясця!), навіть не встиг як слід вимити та привести салон до ладу, поспішав пан. Побіжно показав-розповів де що куди натискати щоб вмикати/вимикати штуки і... під притаманний йому нерафінований трициліндровий дир-дир зник мій добрий дружок у темряві вечора. Історія тривалістю у сім років (без кількох днів) добігла кінця. 

Додав кілька фото з жовтня-листопада 2017 року, коли ми його придбали. Якось за натхнення може напишу такий собі recap по володінню та експлуатації авто, з художньою складовою та емоціями, бо інакше не умію🙂