Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Ось переклад українською:
Після дикого дощу їхати стало легше, прохолодніше. Почав виповзати туман. Ми знову почали знімати відео і їхати мокрою дорогою в бік лісу. Одразу за лісом знову почалися гори і повороти, повороти, повороти. Так аж до самого Прайду. Прайд виявився звичайним селом, але охайним. Не уявляю, чим там займаються люди. А взагалі є ринок і навіть аквапарк).
Зрозумівши, що ще не вечір і ми встигаємо погуляти, я знайшов парковку за 10 леїв і, залишивши машину, ми пішли шукати касу. У касі треба було купити квитки в соляну шахту, а потім сісти в автобус. Автобус стояв поруч, з причепом, як наші траліки. Ми залізли всередину й стали чекати. Потім він поїхав, перетнув вулицю і почав спускатися в якийсь довгий тунель. Я не дуже дивився по сторонах, бо втомився, а Аліна встигла зробити запис на GoPro. Ось кадр.
Автобус приїхав у печеру з турнікетами. Там стояв працівник соляної шахти і допомагав людям розібратися з квитками. За турнікетами була велика дерев’яна брама, а за нею довгі сходи вниз.
Печери величезні, високі зали квадратної форми. На вході можна було ознайомитися з якимись експонатами солі… і скульптурами з чогось. Усюди стояли кіоски (вже зачинені), розваги… Люди лазили по канатах, грали у бадмінтон, але більшість просто сиділи за столиками вздовж стін і втуплювалися в ноутбуки. Один чоловік навіть працював у стилі фрілансера). Тут уперше почули російську мову — дівчинка шкільного віку нила про щось. Загалом там було холодно і якось… сумно).
Ще там були знаряддя, якими колись рили-скребли-бурили. І навіть місцева церква. Підземна. Схоже, що частина населення Прайду в спеку проводить час у соляній шахті, як у нас люди в звичайних парках. Як бонус — там є вайфай, ну і пиво в кіосках, швидше за все, теж).
Ми знайшли вихід (інші сходи) і почали підніматися. Вгорі була щось на кшталт станції очікування і розклад автобусів.
Дочекавшись автобуса, ми поїхали назад на поверхню, повечеряли в кафе, забрали речі й вирушили в готель Zoltan & Erika, який я забронював раніше. Господар показав кімнату, дивувався, що ми з України. Ну як дивувався — на пальцях, як глухонімі. Ми зовсім не розуміли один одного. Зате у нас був телевізор з румунськими каналами).
Продовження буде…
