Мобільний додаток
Ще більше зручності! Миттєві сповіщення про всі актуальні події вашого профілю!
Тут я хочу трохи написати про трасу Трансфегераш. Будувалася вона ще за часів Чаушеску — щоб у разі чого можна було швидко й зручно втекти, а може й просто для того, щоб заманювати туристів у країну. Також відома тим, що з’являлася в Top Gear, у фільмі «Примарний вершник 2» і ще десь… Звісно ж, приїхавши до Румунії, потрібно було обов’язково по ній проїхати. Отже, все по порядку:
Прокинулися в готелі (селище Ranca), усе ще на Трансальпіні, й поїхали вниз, на південь. Дорогою я набрав у джерелі води. Там можна набирати хоч у струмку, хоч у крані — скрізь однаково добра. Завершивши останні 20 км траси, в районі міста Новачі я повернув на схід і поїхав у напрямку міста Куртя-де-Арджеш. Спочатку назви смішили, потім звик. Навігатор показував 115 км.
На півдорозі помітив у дзеркалі, що позаду маячить щось червоне й цікаве. Виявилося, це був Civic 5D, який весело нісся ззаду, то обганяючи, то під’їжджаючи знову. Не дивно, адже це була лише друга «Хонда» за всю подорож. Для нього я, мабуть, теж був приводом для радості. Але тут нам довелося роз’їхатися — за поворотом стояли даїшники. Румунський хондавод різко звернув у якесь село, а я з дурнуватою усмішкою проїхав пост (пронесло).
Одразу ж на розвилці звертаю ліворуч і бачу, що дорогу перекрито. Зупинився перед огорожею, дістав навігатор і бачу, як до мене під’їжджають ті самі даїшники. Питає щось румунською, я відповідаю: хочу туди, — і тикаю пальцем уперед. Він показує на пальцях «чекай» і йде. Дивлюся — пропускає місцевих через загородження, повертається й якось пояснює, що мені туди не можна, тільки об’їздом. Показує в навігаторі, що треба знайти село N і звернути. Коротко кажучи, треба дати крюк і об’їхати секретну зону, закриту для іноземців). Ну гаразд, що вдієш, подякував і поїхали.
Довелося прокататися селами кілометрів 50–60, але, на щастя, дороги там були чудові. Хоча навколо бігали кури, пахло гноєм і зустрічалися переважно старі моделі «Dacia».
Приїхали в місто Куртя, там же пообідали в центрі (порції там величезні, дають від душі). Потім заїхав на заправку «проти шерсті», заправився й погнали у бік Фегераша. Перші 20 км нічого цікавого — просто пряма дорога. А далі почався підйом:
А це, скоріше за все, ознаки ГЕС:
Щойно ми припаркувалися, одразу ж підкотила компанія ралійників. Чи то вони там тренуються, чи справді ганяли на повну — не знаю, але машини були класні.
Полізли нагору сходами.
Ходжу з GoPro на палиці — виглядає, мабуть, безглуздо, але чомусь привертає увагу людей.
Настрій у таких місцях не може бути поганим. Але якщо ви вирушили в подорож, а з вами постійно невдоволена, похмура людина — відправляйте її додому й більше нікуди не беріть)
Коли приїхали, довго не міг знайти місце для парковки, а коли виїжджали — спостерігав таку картину:
Їдемо далі. Досить великий шматок траси крізь ліси й гори я пропускаю. Цікава вона хіба тим, що можна попрактикувати навички входження в повороти на швидкості. Чим я й займався, доки не почув підозріле постукування з правого боку (після приїзду замінив шарову, яка остаточно померла вже в Україні на ямах). А, ну так, далі дорога цікавіша:
Підйом крутіший:
Людей багато — пішоходи, велосипедисти, авто. Ось підловили момент і на ходу зняли кадр водоспаду без людей (хоча він увесь був облеплений).
І, звісно, треба вийти прогулятися. Ще хочу зазначити: щоб отримати найкращі краєвиди, їхати треба з півдня на північ.
Їдемо далі. Десь у цьому районі я набрав 5-літрову пляшку води прямо з водоспаду. І ще пів року ми пили її в Харкові й пригощали друзів. Вода за весь цей час не втратила ні прозорості, ні смаку — ідеально чиста.
Закінчується південний схил і попереду довгий тунель. За ним буде спуск.
