Подорож назад до Сайгону: поломки, роздуми і дощі

Отже, з'явилася вільна хвилинка, щоб описати дорогу назад у "мегаполіс" та труднощі, з якими ми зіткнулися під час подорожі. Тут будуть поломки, приколи, цікавинки😅.

Тому почну з поломок та неприємностей. Спершу, коли ми їхали із Сайгону до Бун Ма Тхуота, я помітив, що кондиціонер працює якось не так. По-перше, він важко вмикався. А оскільки зараз сезон дощів, некоректна робота кондиціонера спричиняла сильне запотівання вікон. По-друге, кондиціонер міг просто "потухнути" без жодної причини. Це було дивно, адже я заправляв його ще в травні й майже не користувався. По дорозі в гори він працював, але вже в горах – 50/50. А дощі там були серйозні.

Це нагадало мені мій досвід володіння "Запорожцем" в Україні, коли однією рукою крутиш кермо, а іншою витираєш конденсат на склі. Тільки в "Запорожці" лобове скло перед тобою, а в "Лачетті" доводиться тягнутися. Добре, що сезон дощів у В'єтнамі – це не львівська осінь. Дощі тут бувають, але не цілу добу, переважно у вигляді злив на годину-дві.

У деякі моменти було дійсно небезпечно, коли кондиціонер переставав працювати, а "Лачетті" потрапляв під зливу. Вікна запітнівали, і видимість ставала майже нульовою. Тільки завдяки "містичним танцям з бубном" і постійному натисканню на кнопку AC вдавалося на короткий час оживити кондиціонер. Однак, уже за 100 км до Сайгону він остаточно "помер" і більше не подавав жодних ознак життя. На щастя, погода була не надто спекотною, і дощі нам вдалося оминути.

І ось наступного дня після подорожі, коли я вирішив помити авто, кондиціонер знову запрацював. Чому? Як? Хто зна. Можливо, хтось знає, що це за магія? Ще в попередньому пості я писав, що зламався регулятор повітряних потоків. Він перестав працювати ще на самому початку, коли я намагався розморозити лобове скло. Нервово перемкнув на інший режим, там шось клацнуло і все... Отже, це всі проблеми, з якими зіткнувся мій "Лачікен". Треба буде розібратися, але трохи пізніше.

Що стосується самої подорожі: дорога до Сайгону зайняла цілих 10 годин, з яких 1,5 години припало на сам Сайгон. По дорозі ми потрапили в сильну негоду. Хоч відео не передає всієї потужності зливи, пересуватися було досить важко. Лайфхак — дивитися на дорогу через телефон під час зливи — дійсно працює. Щодо самої подорожі: це 660 км в обидва боки плюс ще 200 км по місцевості.

З нами в подорожі також каталися тварини, тому собачий гамак — справжній мастхев. Дуже зручна річ і не така вже й дорога. Якщо у вас є тварини, настійно рекомендую. Собака не випадає з сидіння під час гальмування, а всі соплі і слюні залишаються в гамаку.

Наостанок кілька слів про "цікавих людей". Уже в Сайгоні зустріли справжнього унікума. На відео, можливо, це не так помітно, але ситуація була така: Y-подібне перехрестя, де  6 смуг  розділяються— 3 ліворуч і 3 праворуч. І ось цей не шановний пан на автобусі вирішив перетнути всі шість смуг під час години пік, почавши з крайньої правої. А чому б і ні? До речі, в правилах дорожнього руху про такі маневри нічого не сказано (а ту брошурку я читав). Реакції поліції не було, хоча вони стояли неподалік — були зайняті перемиканням світлофорів вручну. Так, у В'єтнамі в годину пік на дуже завантажених перехрестях троє поліцейських вручну керують світлофорами. Чому так? Чому не поставити камери і автоматизувати процес? І чому їх там аж троє (по одному на кожний колір)? Відповідей я так і не знайшов.

Ось і закінчилися вихідні. Сьогодні вимив авто, трохи покатався, щоб воно просохло, і поставив під чохол на парковку. Наступні пости, мабуть, будуть про ремонти,  техогляд вже не за горами. А от малярні роботи відкладаю на невизначений час. Тож "Лачікен" поки що відпочиває.

Дякую всім, хто дочитав до цього моменту!