Подорож до Буон Ма Тхуоту

2 вересня 1945 року Хо Чі Мін проголосив Декларацію незалежності на площі Ба Дінь у Ханої. Це стало символом звільнення В'єтнаму від французьких колонізаторів і водночас початком нової, ще запеклішої боротьби в'єтнамського народу за свою свободу. Проте, початок вересня у В'єтнамі – це не лише важлива історична дата, але й час святкувань, які тривають 2-4 дні. Це також чудова нагода покататися на Лачікені кудись далеко.

Чотири дні відпустки – це, з одного боку, не так багато, але з іншого – достатньо, щоб обрати цікаве місце для подорожі. Проте, прийняти рішення було непросто, оскільки поблизу Сайгона дійсно небагато цікавих місць. Місцеві жителі зазвичай відпочивають у Вунгтау, прибережному місті біля дельти річки, яка витікає із Сайгона (тому купатися там не рекомендую), або у високогірному місті Далат. Але ні Далат, ні Вунгтау мене не привабили. Тому я вирішив поїхати в місто Буон Ма Тхуот, а можливо навіть далі на північ.

Кілька слів про місто. Гірський регіон В'єтнаму завжди приваблював мене своєю унікальною природою та багатою історією. Цей край цікавий не лише своїми мальовничими ландшафтами, а й культурним розмаїттям. Тут здавна проживали різні етнічні групи. Наприклад, у Буон Ма Тхуоті переважає народність Еде (Раде) – близько 600 тисяч людей зі своєю мовою та культурою, яка зараз здебільшого використовується для розваги туристів. Буон Ма Тхуот також відомий як кавова столиця В'єтнаму. Регіон переважно аграрний, з численними кавовими плантаціями та фермерськими господарствами, що розкидані повсюди.

Отже, прокинувшись о 6 ранку, ми вирушили назустріч пригодам. Нас чекала подорож у 330 кілометрів по головним автомагістралям у високогір’ї.

Насправді очікувалося, що на дорогах буде катастрофа, адже чотири вихідних дні давали можливість приїжджим повернутися до своїх рідних. Однак, чи то я вибрав малопопулярні маршрути, чи то виїхав у вдало обраний час, дороги були досить вільні.

Перші 200 кілометрів пройшли через низовину до гір, і цей відрізок виявився доволі нудним. Швидкісні обмеження складали 80-90 км/год, але фактично їхав зі швидкістю 70 км/год. Далі розпочався підйом на високогір'я. Це була мальовнича, але дуже повільна дорога. Проблема в тому, що решта 130 кілометрів — це однополосна дорога з різкими підйомами і спусками, сліпими зонами тощо. Перевантажені фури рухалися зі швидкістю 10 км/год, утворюючи затори з 30 машин, які майже неможливо обігнати.

І нарешті, після 9 годин у дорозі та обідньої перерви, ми дісталися Бун Ма Тхуота.

Попереду ще кілька днів вихідних, тож, можливо, буде більше контенту. Наразі подолано вже понад 500 км, а з несправностей — вийшов з ладу регулятор повітряного потоку кондиціонера. Шіт хепенс.

Дякую всім, хто дочитав сюди.