Подорож до Корфу 2024

Цього літа в нас на роботі через надзвичайну ситуацію зі світлом було справжнє пекло. Генератори ламалися, доводилося купляти нові з АВР та самостійно монтувати їх, також повернулись вже знайомі з минулого щоденні тріпи на АЗС по солярку/бензин та заміни оливи по мотогодинах, ну і основна робота нікуди не ділася. І як тільки з'явилося "вікно можливостей", ми з сім'єю одразу в нього "застрибнули" і поїхали в відпустку. Все було дуже швидко та без особливої підготовки, бо й часу на неї фактично не було. Враховуючи цьогорічний ажіотаж на кордоні з Румунією ми вирішили перестрахуватися та поїхати на кордон пізно ввечері, щоб в разі великої черги заночувати прямо там в машині. По правді кажучи, я не дуже люблю їздити вночі, але дорогу я знав вже достатньо добре для того, щоб спробувати нову для себе стратегію. Тож близько 23:00 ми сіли в щойно помиту автівку та рушили на КПП Порубне.

Дорогою заправилися газом по вінця на UPG. На кордоні черг взагалі не було, ми пройшли обидві сторони за годину, що було для мене радісним шоком. Після виїзду з румунської КПП нас майже одразу спинила politia de frontiera - перевіряли, чи не нелегально я раптом перетнув кордон. Забрали в мене документи й пішли в свою патрульну машину, та вже за кілька хвилин повернулися і побажали гарної дороги.

Оскільки вночі цією дорогою я ще не їхав, та до цього в 2020-му мав гіркий досвід вилучення прав через перевищення швидкості, я старався тримати +10 км/год більше дозволеної швидкості та спокійно собі круїзив під улюблений плейлист. Так ми вже біля 10 ранку добралися до кордону з Болгарією (Русе). Це була найлегша "Румунія" з мого особистого досвіду, тому наступного разу однозначно оберу ніч. Наших машин дорогою було дуже багато, навіть побачили страшну аварію за участю Одеського Vito - від удару відірвало переднє праве колесо разом з підвіскою. Сподіваюся, що ніхто не загинув. На самому румуно-болгарському кордоні також було декілька українських автівок.

Пройшли кордон ми дуже швидко, та рушили на Shell заправити автівку та себе.

На заправці знову зустріли земляків, які прямували до Сикії, що на півострові Ситонія. Обмінялися гарними побажаннями та рушили далі в дорогу.

Зрештою добравшись до Дупниці, ми заїхали в місцевий Kaufland купити чогось на вечерю, а тоді стали на парковці готелю і пішли в номер відпочивати.

Прокинувшись вдосвіта, ми одразу рушили далі - до кордону з Грецією.

Доїхали до КПП Кулата досить швидко, і так само оперативно пройшли кордон. Тепер наш наступний пункт призначення - порт Ігумениця.

Добралися до порту ми за п'ять хвилин до відправки парому. Швидко купили квитки в дві сторони (бо так дешевше) і поїхали шукати нашу "NANTI" (назва корабля).

Виїхали з порту і рушили до Мораітіки, де ми забронювали апартаменти в вже знайомого нам власника. Виклали речі та пішли до таверни замовляти щось на вечерю на виніс. Було дуже спекотно, тому ми з дружиною не втрималися і замовили собі по келиху пива.

Наступного дня ми зранку поїхали на один з найвідоміших місцевих пляжів - Палеокастрицю. Цей пляж відомий своєю надзвичайно чистою водою, напрочуд гарною природою та дуже прохолодною водою. Я не "морж", тому мені треба досить багато часу на звикання до холодної води, а от мої дівчата одразу освоїлися і часу не гаяли.

Оскільки на Корфу проводилися зйомки кількох сцен для фільму "Тільки для твоїх очей" про пригоди Джеймса Бонда, згодом ці місця стали дуже популярними у туристів. Одне з таких місць - монастир Влахерна, що знаходиться біля півострова Каноні. Місце надзвичайно гарне, туди тягне повертатися знову і знову.

Наступного дня ми вирішили поїхати до центру острову - старого міста, що носить одноіменну з самим островом назву Корфу, або Керкіра. Греки дуже люблять називати одні й ті самі речі кількома іменами, навіть пляжі.

Далі в нашому обов'язковому списку пляжів був надзвичайно гарний Agios Gordios. Розташований від нашого місця проживання він був близько, але відстані на Корфу долаються часто надзвичайно повільно через складний рельєф та вузькі дороги. По правді кажучи, я багато разів ловив себе на думці, що Мустанг для таких подорожей - це надзвичайно зручна автівка через свою відносну компактність. Мрію побачити, як страждатиме @LOWERANDWIDER по місцевим вузьким стежинкам.

Після обіднього відпочинку вирішили знову поїхати до старого міста, щоб скуштувати пончиків.

Наступний день був схожим на попередній - старе місто на сніданок, потім мальовничий пляж, і вечеря "вдома".

Далі ми вирішили поїхати подивитися ще одне місце зйомок Бондіани - пляж Issos. Пляж цей не має рослинності, всюди лише пісок на пагорби, що схожі на дюни. Вода надзвичайно чиста та насичена солями і мінералами - місцеві тут купаються, щоб зміцнити імунітет та швидше одужати від застуди. Пляж надзвичайно протяжний та широкий, і зробити пристойні панорамні знімки в мене не вийшло.

Після пляжу поїхали до апартаментів пообідати та відпочити.

Донька швидко відновилася та почала шукати собі пригоди

Пляж Issos нам настільки сподобався, що вирішили того ж вечора повернутися туди знову.

Після моря ми повернулися до апартаментів. Наш звичний ресторан, де ми брали їжу на виніс, був зачинений. Як я дізнався згодом, дружині власника ресторану стало зле через спеку, і її на літаку забрали на материк до шпиталю. А оскільки власник - шеф кухар (єдиний), то заклад йому довелося закрити на два дні. Взагалі малий сімейний бізнес на Корфу дуже розповсюджений, і це мені сподобалося. Ми запитали поради в нашого господаря, і він направив нас в інший заклад неподалік - ресторанчик Rani's Dreamfood. Заклад нам дуже сподобався своєю душевністю та відкритістю власників - знову сімейний бізнес. Порції були великі, а сама їжа смачна, ще й холодного пива налили - молодці!

Наступного ранку донька захотіла панкейків, тож ми знову поїхали до старого міста поснідати. І тут нас чекало несподіване: в центрі міста з якоїсь причини пропало світло! Центральна парковка не працювала, як і майже всі кафе та ресторани. Не було чути жодного генератору, що в порівнянні з нашою дійсністю за таких обставин спершу мені здалося кумедним. Люди просто сиділи і чекали, коли світло з'явиться і вони повернуться до свого нормального життя. Ми знайшли кафе, яке було заживлене з іншої підстанції, та замовили там панкейки. Виявилися вони не такими смачними, як в нашому вже звичному, але нічого вже не вдієш.

Дивлячись, як мої дівчата доїдають сніданок, я усвідомив, наскільки ми в Україні насправді замучені. Той стрес, який доводиться переживати українцям (особливо в містах, де майже щодня є прильоти), завдає нашій психіці невиправної шкоди. Про військовослужбовців, які нас захищали та захищають досі, я навіть й говорити не хочу. Я сидів і щиро заздрив місцевим грекам з їх безпечним та безтурботним життям. Та for each their own, як би то не було сумно.

Поснідавши, ми вирішили вкотре поїхати на Палеокастрицю, щоб остудитися в прохолодній воді.

Після обіду небо захмарилося і ми вирішили нікуди далеко не їхати, а піти на пляж біля апартаментів. Тут зазвичай море надзвичайно спокійне та мілке, але того дня була справжня буря. Донька раділа хвилям, а дружина переживала (на те вона й мама).

Після веселого купання пішли до апартаментів вечеряти та відпочивати.

Відпочивати було дуже добре, та рано чи пізно відпустка набігає свого завершення, й треба було готуватися до дороги додому. Тому з самого ранку я пішов до автівки, щоб провести бліц-інспекцію. Долив оливи в двигун і вирішив зпорожнити масловловлювача.

Після сервісних процедур ми знову поїхали на пляж Issos.

Після пляжу повернулися до апартаментів пообідати, а тоді я поїхав на мийку (вперше за всю відпустку). Мийка була недалеко, а власник виявився справжнім автолюбителем. Взагалі це була не просто мийка, а ще один приклад сімейного бізнесу - працював тут сам господар з сином та його брат. Всі троє мали круті тюнені VAG'іни: Skoda Octavia 1.8T, Seat Leon з тим самим 1.8T та Audi S3 з тим самим 1.8T. Всі на ковці з великими турбінами, інтеркулерами й великими потужностями. Всі гарно сидять на гарних колесах. Але всі лиш сидять, бо їхати на них дорого, ніколи й нікуди. Після завершення курортного сезону десь на початку листопада в Лефкімі (це селище неподалік) організовуються драг перегони. Тоді всі місцеві любителі й збираються там помірятися досягненнями. На моє питання про те, де ж вони налаштовують свої машини, власник відповів, що в старому місті є одразу декілька майстерень з дино стендами. Для мене це було шоком та навіяло відчай, бо в нас далеко не в кожному великому місті є компетентні тюнери зі своїми дино стендами. Поговорили, автівку помили, пофоткалися коло неї на радощах та побажали мені всього найкращого.

Повернувся з мийки до апартаментів та запаркував автівку чекати завтрашнього ранку.

Вечором пішли на пляж біля апартаментів, покупалися, попрощалися з морем та пішли вечеряти. Донька кілька днів поспіль виловлювала ящірок на дворі.

Наступного ранку ми встали в п'ятій досвіта, щоб встигнути в порт на паром, який відбував в шостій. Дорога була порожня, тож ми непоспішаючи доїхали до порту і десь в 5:45 вже були на паромі.

Плисти треба було майже дві години часу, тому встигли поснідати і навіть трохи поспати.

Близько восьмої ранку ми вже були в порту Ігумениці.

Далі нас чекала зворотня дорога. Вирішили їхати приблизно тим самим маршрутом та заночувати в Румунії в містечку Бузеу. На під'їзді до Русе ще в Болгарії погода почала псуватися, на дорозі бачили кілька повалених дерев від шквального вітру. Вже в самому Русе попали в затор через підтоплення дороги в класичному для того місці. Одного разу ми в такому заторі вже були в 2021 році, тільки коли їхали в протилежну сторону. Долати море мені було страшно через відносно невеликий кліренс автівки. Втім зрештою я вирішив ризикнути, бо дощ вдарив з новою силою й чекати просто дороги теж було небезпечно. Проїхали величезні калюжі ми успішно, та на радощах вирішили заправитися на Shell прямо перед заїздом на міст через Дунай. Болгари закрили одну смугу мосту на довготривалий капітальний ремонт, тому було запроваджено реверсивний рух, внаслідок чого утворилися величезні затори. Нам в принципі дуже пощастило проскочити міст за півгодини. Правда потім ще хвилин сорок довелося чекати оформлення на болгаро-румунському кордоні. Зрештою за кілька годин ми добралися до готелю в Бузеу та стомлені лягли спати. На ранок пішли поснідати в McDonald's неподалік, а тоді рушили далі в сторону дому. Їхали бадьоро, тому доволі швидко добралися до кордону, пройшли його теж достатньо оперативно.

Нарешті я зміг перевірити витрату пального в різних умовах, а не лише в своєму місті. Вийшло приблизно 25л пропан-бутану на острові при середній швидкості біля 25 км/год, та 15-17л на автомарістралях. Особливо мене порадувало те, що тепер фактична різниця між спожитим газом та вирахуваним споживанням бензину бо БК складає не більше 10%. В порівнянні з різницею в 25% на сток прошивці та сток валах це цілковитий win. Тепер ще більше хочу лонг тюби.

Таке відчуття, що в мене більше часу пішло на написання цього мемуарного допису, ніж на саму відпустку. Але написавши це простирадло я згадав, як же класно було їхати разом з сім'єю в далеку путь. Для мене такі подорожі є найкращим видом відпочинку. Щиро бажаю всім, хто так само розділяє мої вподобання, знайти в собі сили та можливості й відправитися в якусь дальню подорож. Враження, емоції та спогади того точно варті.

Ціна питання 2600 EUR, Пробіг 147000 км.