Поперед батька в пекло

Історія довга, історія нудна...

Треба було перегнати авто з одного міста в інше, заодно і погуляти з друзями. Авто було друга, тому проблем не мало бути. Авто хоч і старе, але в гарному стані. Забрав я його з Черкас і їхав до Києва. Звісно, за 200 км шляху я до авто звик, зрозумів, як її відчувати, і вирішив на Бориспільській трішки побалуватися. От тоді я і зрозумів, що це те, що мені потрібно. Тоді я і познайомився з "Мілфою", яка тоді була ще не моя. Авто віддав, з друзями погуляли і додому. Наступного разу, вже через декілька місяців, знову треба було вже навпаки — з Києва до Черкас. Знову Бориспільська, знову газку і поїхали.

Вже восени Антон, власник авто, приїхав в гості, і тоді вже домовилися про те, що я купую авто в нього. Насправді розмова була весела, і Антон тоді вже зрозумів, що я трохи йобнутий. Загалом, то і не дивно — на авто 1995 року їхати 180 км/год для багатьох занадто. Але то вже інша справа.

Тоді я придбав її — "Мілфу" Audi A6 C4. Багато хто скаже, що це дурна затія, але, як на мене, це початок цікавої історії.

Трішки про стан загалом. Авто не від першого власника, а попередніх двох я знаю особисто. Стан авто непоганий. Декілька місць з корозією, але вони класичні для цих авто, швидше навіть їх болячки. Ліве переднє крило над колесом посередині трішки потерте лаком фарби, нічого особливого — все як в авто, якому 30 років. Пробіг 256 000 км, але судячи з стану двигуна, то має бути 300 000-350 000 км. Більше за все, коли авто заїжджало в Україну з Німеччини, пробіг підкрутили. Про це власники авто казали, тому і хвилюватися про це я не став.

Тому початок покладено, історія розпочата.