Етап №2: Демонтаж «Тюнінгу»

Тюнінг – процес дуже суб’єктивний, і якщо декому головне навішати на машину купу всяких чічок, наклейок на все, до чого можливо щось наклеїти/приліпити/прикрутити, то для мене цей процес виглядає дещо інакше, і якщо з деякими такими «чічками» ще можна миритися, то багато з них просто заважають нормально і комфортно їздити.

Перше, що кинулось в очі – заклеєні «наглухо» червоною плівкою задні ліхтарі, які окрім купи незручностей для мене і інших учасників дорожнього руху нічого доброго не давали (Ще раз підкреслюю, що цим текстом не маю на меті нікого образити бо, як я вже казав — це суто суб'єктивна справа і питання індивідуальних смаків).

По-перше: габаритні вогні було видно хіба що вночі, і то коли нічого більше не світить (ну, або коли вдягнути на очі якісь пристрої для покращення зору (себто окуляри):-), а в погожий сонячний день про якісь там габаритні вогні не могло бути і мови.
По-друге: в процесі гальмування в такий же погожий і сонячний день інші водії часто висловлювали на мою адресу купу дієприкметникових зворотів, гучність яких перевищувала гучність моєї акустики:-) (бо стопи горіли так яскраво, якби хтось в горах «Карпатах» запалив свічку).
По третє: при їзді заднім ходом ці чарівні ліхтарі видавали неймовірно яскраве світло (як я його називав «індикатор заднього ходу:-)»),

яке було таким тусклим і непомітним, що лінзовані світлодіоди, які, як потім виявилося, були там встановлені, ради не давали, і в темну пору доби потрібно було робити купу маніпуляцій: увімкнути аварійку, відкрити двері/опустити вікно (а ще краще два:-)), висунути голову для того, щоб приблизно оцінити напрямок руху і наявність якихось перешкод (на щастя парктронік при цьому гучно пищав, що дозволяло приблизно оцінити відстань).

В силу написаного вище було прийнято рішення даний «тюнінг» демонтувати. Озброївшись канцелярським ножем, нігтем на вказівному пальці лівої руки і десь підсвідомо побажавши міцного здоров’я автору цього безкомпромісного тюнінгу, взявся до роботи. І через якихось пів години сталося те, що заставило моїх сусідів вперше «прозріти» від багатства мого лексикону (і одночасно його бідності:-)), а мене вдруге побажати міцного здоров’я ще комусь:-). Ліхтарі, як виявилося були ще до повного щастя задуті так само «наглухо» чорним лаком (який вже давно потускнів і став матовим).

Мої численні спроби змити його різного роду розчинниками (типу акрилового, 647, 650 і т.д.) зазнали повного «фіаско», в результаті чого вирішено залишити це все діло в такому стані до малярки (тоді методи будуть радикальнішими), благо після цього діодні лампи, які були в ліхтарях заднього ходу розкрили весь свій потенціал (себто «дуже яскраво», що навіть через тоновані вікна дозволяло майже безперешкодно роздивлятися всі об'єкти в боковому дзаркалі). Дайний факт викликав в мене неабияку радість, бо це було головною метою даної затії.

Наступне, до чого я добрався була погнута «тюнінгована» решітка, задута так само наглухо як і все решта балончиком чорного кольору. Після чого була запланована невідкладна поїздка на «шрот» за б/у, проте оригінальною решіткою. Наступного дня це все діло вже милувало око на кришці капота мого Ланоса.

Далі настала черга і дефлекторів бокових вікон (в народі названих «вітровиками») зовнішнього встановлення, яких було чомусь тільки три (4-й виконував свої функції, гарнісінько лежачи в багажнику), які були приклеєні на що б ви думали(?), — а неправильно:-) — на супер-клей!(або ще якийсь йому подібний клей, який віддиратися мав бажання хіба що з кусками вітровика або ущільнювача). З черговою порцією незовсім нормативної лексики (вже правда «про себе», бо сусіди не зрозуміють) я це все діло акуратно «повіддирав».

На цьому етапі зовнішні неполадки усунуто (ще там, щоправда, не було «бризговиків», задніх підкрильників, але то дурниці), пора переходити в салон…
Далі буде…