Поїздка в Прагу і її пригоди

Отож, історія перша. Подорож до Праги.

Трішки контексту, я з дружиною проживаємо (на той час) в Угорщині, м. Дебрецен.

Наші друзі планують спонтанну мандрівку в столицю Чехії, Прагу. І за кілька днів до своєї подорожі, пропонують нам доєднатися, оскільки ми то в ЄС і нам простіше добратись, та і не бачились ми давненько.

Ми, зі свого боку, підтримуємо цю пропозицію, шукаємо житло і чекаємо день старту.

Отож, переддень старту, випадає сніг і мороз. Тому розумію, що перед поїздкою треба буде прокинутись завчасно і прогріти/відчистити нормально авто.

4:30 ранку, я відчищаю авто з під шару снігу.

Маючи, нарешті, змогу сісти в авто і запустити двигун, щоб трохи погрітись і полегшити собі подальшу роботу. Повертаю ключ в замку запалювання і нічого. Тільки щось клацнуло і нічого не відбулось.

Переводимо в нульове положення і друга спроба. Те ж саме. Третій раз і приходить усвідомлення, що ніхто нікуди не поїде.

На годиннику десь 4:40, відкриваю капот, і пробую з розумним лицем визначити в чому може бути проблема. Грішу на стартер. Стукаю по ньому декілька разів. Після цього пробую новий запуск і знову тиша.

Пишу повідомлення до друзів, що ми все - приїхали.

Видихаю важко і кажу до дружини, що маю одну ідею. Треба штовхати авто і пробувати запустити двигун з другої передачі.

Вирішено - зроблено, за кілька хвилин вже чути звук двигуна. І ми радісно, під улюблений плейлист вирушаємо в довгоочікувану мандрівку.

Хто б тоді сказав, що вона буде такою, як вона буде 😊

Загалом, дорога не сильно близька, але і не катастрофічно далека. Через годинки 2, ми дістались об'їзної дороги м. Будапешт. Звичайно рухатись через таке велике місто змісту ніякого, тому їдемо по об'їзній. Все класно, ми передчуваємо швидку зустріч з друзями, про щось говоримо і слухаємо музику. І аж раптом, після одного з випереджень була необхідність пригальмувати.

Сюрприз. Червона приборна панель. Трикутники, і ще кілька ламп. Я в шоці. Але приходить усвідомлення, що так як це після гальмування - то думати треба в цьому напрямку.

Вирішено обережно зупинити автівку максимально прийнявши вправо, хоча цілком усвідомлюю, що це абсолютно заборонено в цьому місці, де обмеження швидкості 130 км/год.

Відкриваю капот і першим ділом погляд падає на резервуар гальмівної рідини. Дивлюсь на рівень, а його немає. Пригадую, що колись бачив в багажнику баночку з гальмівною рідиною. Після швидкого огляду, знаходжу її і радості немає меж. Доливаю рівень, оглядаю колеса і все ніби ок. Ну думаю, будемо спостерігати.

Авто при цьому не глушив, бо пам'ятаю про поломку №1 стартер.

Отож, сідаю в авто, і тримаю в голові вже 2 нюанси по авто.

Рухаємось далі. Після подолання ще певної відстані - вирішуємо зробити невеличкий привал, розім'яти ноги, відвідати "цікаві місця".

Отож, з'їзд з траси на прилеглу територію, гальмування всі лампи на панелі приладів знову сяють, як ялинка і я розумію, що проблема в рівні гальмівної рідини нікуди не ділась.

Відкриваю капот і так, рідини менше мінімальної позначки. Чухаю потилицю, обходжу авто ще раз і бачу мокрий слід на задньому правому колесі. Ось певно і наш клієнт.

Розбираємо речі з багажника, дістаю домкрат і ключ, знімаю колесо і є протікання в районі заднього супорта. Прошу дружину понатискати на педаль гальма і спостерігаю, як звідти ллється гальмівна рідина.

Тут то вже точно приходить розуміння, що поїздка в Прагу підходить до кінця. Але суть навіть не в тому, що їхати далі нема як, а в тому, що повертатись також без варіантів.

Нагадую, що ми знаходимось в Угорщині. Мови не знаємо. Англійською не володіє ніхто навколо нас.

Ну, думаю приплили. Починаю шукати хоч якісь варіанти, по типу евакуатор, або що.

І тут наче стається диво. На майданчик в'їжджає евакуатор.

Ну, думаю, це ж треба щоб так пощастило. Підбігаю до них і починаю англійською їх щось розпитувати, пояснюю, що в мене проблеми з авто і треба мене евакуювати.

Розмова звісно ж не в'яжеться, тому що ні водії евакуатора, а ні пасажир, англійською не володіють. Як пізніше виявилось, евакуатор на румунських номерах і люди в ньому теж румуни.

Підходимо до авто і на пальцях пояснюю, що в мене за проблема. І тут вони починають щось активно між собою обговорювати. Один з них швидко сідає в моє авто і з реакції іншого розумію, що буде тиснути на гальма, аби побачити звідки тече. Потім інший біжить до себе в авто і приносить ящик з інструментами і килимок. Лягає на землю і починає крутити щось.

Я в шоці, не розумію, що відбувається. Навколо мене наче якесь кіно. Не розумію, що він там крутить і тим більше який з того буде результат. Бо крутить він гальмівну трубку взагалі не в тому місці де тече.

Дружина питає, що коїться, а я просто знизую плечима. І кажу, що сподіваюсь гірше не стане.

Через пару хвилин, повторюється ситуація, один сідає в моє авто і починає натискати педаль гальма, інший спостерігає знизу. І вуаля, не тече нічого ні звідки.

Пізніше з допомогою Гугл перекладача, все ж вдається зрозуміти, що в гальмівну систему поставили резинову заглушку, щоб перебити подачу рідини до супорта.

Каже мені, будьте обережні, гальмує тільки 3 колеса. Їдьте куди треба і робіть порядок з гальмами.

І тут ми згадуємо, що їхати хотіли в Прагу 😆

Ех молодість, ех авантюризм.

Пишемо нашим друзям нове повідомлення, що наше авто підлатали і ми спробуємо все ж доїхати до Праги. Звісно ж ці добрі люди, не погодились ні на які гроші, потисли нам руки і відправили в дорогу. Величезне їм дякую, світ як виявляється не без добрих людей, як казала колись моя мама.

Отож, проблему №2 вирішено, долили ще рідини до рівня. І тут вже стартер відпустило. Запустилось авто саме, і радості не було меж. Проблема №1 теж пройшла сама. Чи це не знак долі, що все ж треба їхати далі 😊.

Після подолання ще невиличкої відстані ми прийняли на північ і за трохи часу вже були в Словаччині. Оплатити дорогу і можна вирушати далі. Для цього заїхали на заправку, купили вінєтку, чи як воно там в них називається і хотіли було відправлятись в путь, але проблема №1 повернулась. Авто не запускається.

Ми стоїмо на заправці, навколо нас нікого. Сніг, вітер, мороз і авто, яке не хоче нікуди їхати. Вкотре виникає думка, що все ж варто було додому повертатись, або взагалі нікуди не стартувати.

Але на горизонті з'являється авто і я починаю махати руками, щоб зупинились. Авто на болгарських номерах. Ну, думаю, румуни сьогодні вже допомагали, треба ще болгарів просити допомоги.

Як тільки хлопець виходить з авто, я одразу насипаю йому тексту англійською про свою проблему. А він, певно не очікував такого повороту і відповідає мені українською, що нічого не зрозумів 😆

• Я: ти з України?
• Він: Хух, я вже думав, що я попав, прийдеться, щось гуглити.
• Я: ти звідки сам?
• Він: я з Одеси, а ви?
• Я: а ми з Чернівців. Де б ще двоє українців зустрілись. Допоможеш штовхнути, бо стартер барахлить?
• Він: залюбки. Сідай - штовхну.

Невеличкий розгін, зчеплення і двигун знову працює. Ми знову на коні і план все ж добити цю дорогу, тому, що вже більше половини подолано.

Прощаємось з нашим рятувальником болгаром українцем і вирушаємо в дорогу.

До Праги від того місця добрались без пригод. Як були привали, авто вже не глушили. Все, аби тільки добратись до точки збору.

Приїхавши в саму Прагу і зупинившись на світлофорі, в нас трапилась ще одна неприємність, певно якийсь із датчиків вирішив покинути тимчасово чат і авто заглохло. Ми втратили холості. Як тільки було скидання газу, авто глохло. Благо сталось це на спуску і відновитись на склало проблем. Але ми чітко розуміли, дорога додому буде не менш веселою.

Весело було спостерігати за людьми, які дивились на мене з неприкритим здивуванням, коли я газував на кожному світлофорі 😆

Кінцевий результат, зустріч з друзями. Підземний паркінг. Відпочинок.

За кілька днів на підземному паркінгу, авто підсохло, відігрілось і йому стало легше.

Дорога назад була безпроблемною, за виключенням того, що ще 1, чи 2 ради доводилось запускати з передачі.

Ось так наш Гольф хоч і почувався дуже зле, але не кинув нас і доставив з пункту А в пункт Б, а потім назад.

Отож, це була перша історія. Тексту багато, фото мало, бо в таку погоду, як тоді і з тим настроєм який був в нас, було зовсім не до фото.

П.с. якщо хто раптом дочитав до кінця. Щиро вдячний. Дайте знати, чи є зміст писати ще такі історії?

П.п.с. По історії з Автрії (Wortersee) точно закину фото, не свого авто, а тих красунь і красенів, які вдалось побачити.