Білі кулі або поворот не туди

Класна фотка. Хіт і обов`язковий пунктик для всі власників авто з приводом на всі чотири колеса.

От і я нічим не гірший за інших вирішив реалізувати поїздку не близьку на білі кулі або на гору Томнатик-Памір (скорочено Памір - тільки не то, що в Китаї).

Надивившись відео з ютуба, забивши пункт призначення в навігаторі рушив.

Дорога до підйому на гору довга. Займає орієгтовано 4 години, і дорожнє покриття далено не як на автобані.

Відмітившись у прикордонника ми підїхали до Т подібного перехрестя, навігатор нам каже що слід повернути праворуч, бо перед нами Державни кордон України, а оператори - Вас вітає Румунія!

Далі знову їдем, їдем їдем і от поворотик праворуч, купу джипчиків ти Mitsubishi Pajero 2. А ми все їдемо, бо навігатор, хай йому грець щось підвис, тоді перерахував та й каже їдьте. Закінчується село , ліс, дорога розбита від лісовозів (правда болото підсохше і тут злазьте хлопці і дівчата приїхали. Дорога перекопана, а може і розмита. Кажеж мені дружина не лізь не проїдеш. А собі торочу: послухай жінту та й зроби навпаки.

Але десь глидоко в душі закрадається думка, а як по такій дорозі Тесла могла проїхати?

Не переїхав я той рівчачок. Як в казочці про ріпку - тягнуть, тягнуть, а витягнути не можуть. Так само і я. Штурмую, штурмую, а проїхати не можу. Так хижо на душі. Але дорога вказує нам маршрут. Який пролягає у протилежному напрямку. Ми розвернулись. По дорозі дружина посадила наш трахторець на пузо в болоті. ПІв годинки боротьби за свободу в болоті і ми знову тримаємо дорогу додому. Моєму розчаруванню не має меж. Спцустившись до села, знаходимо якийсь магази (типу магазин). Бвда. він закритий. Голодні, змучені в болоті ми їдемо. Рішення прийняте. Біля стоянки джипів я побачив той злощасний поворот саме туди, який я прогавив.

І я включив режим, якщо не сьогодні тоді вже ніколи. Дружина зла. Але дякувати їй, вона поступилась і погодилась, що другий раз ми сюди не повернемось.

Субарік розвертається я пересідаю за кермо. І вперед.

Дорога була не складна. По дорозі на траплялись, паркетники, Вази-Тази, Фольцики ті що Транспортери. З ненормальними таксистами на джипах розминутись на вузькій дорозі важко. Вони козиряють своїми джипами на бляхах, не особливо зважають на інші машини.

Мимоволі із-за дерев появляється краса.

А ми їдем і вдивляємось у далечінь. Ну де ж вони де?

І от ми їх побачили. Перше враження вау. Справді красиво. Краєвид з гори чудовий. Фантастичним назвати не можу. Приїхали, вилізли із нашого найкращого всюдиходу.

Бог ти мій. Яка вона брудна.

 Ну і ще одна фотка на фоні мети поїздки.

ой їх на фото на видно.

Тоді, рюкзак на плечі. Пальник на галявину, воду у кофемашину. І тоді була кава. Самовдоволенню, самоствердженню не було меж. Однак втомаа від повороту не туди не дала насолодитись сповна результатом поїздки

Сідає сонце. І ти розумієш, що пора додому.

Ми поїхали додому, голодні, але довольні, що незважаючи нінаякі труднощі поїзка закінчилась успішно.

В місті Косові, в суботу  о 20-00 ми ледве знайшли де можна повечеряти.

Вже ситими з косова ми рушили додому. Бо дуже хотілось в душ і ніжну, чисту  постіль.

Машинка, як і ми з дружиною дуже певне хотіла в душ і спати. 

Хочу зауважити, що Subaru Outback гарно справляється на бездоріжжі, проблемою, яка стала у нас на шляху із самого початку стали звичайні літні колеса розміру 215/55 17 радіусу, які були дуже активно і швидко змінені на 215/60 в тому ж радіусі та недостатній кліренс, або завеликі звіси на Ауті, що породило в мене ряд роздумів про майбутнє вдосконалення авто (бе зфанатизму), а воно ну дуже хочеться, а якщо дуже хочеться то можна!