- березень 2022 - реалії життя моїми очима((

Приїхавши в Умань, перший тиждень власне у мене пішов на обзвон своїх родичів та друзів для розуміння ситуації та прийняття рішення як далі бути. Цей тиждень був для моєї рідні як курс молодого бійця - по сирені тривоги (без різниці на годину доби) бігом до підвалу((, а з малими дітьми це не так просто (особливо вночі). 27го провели зятюху до воєнкомату, він у нас колишній атовець (а 02.04.23го ми його поховали - загинув в Козачій Лопані),а 29го числа я прийняв для себе рішення повернутися додому та йти до військомату або до ТРО.  

Приїхавши додому, зустрів дуже велику кількість блокпостів, багато магазинів зачинених, на багатьох заправках паливо відсутнє або продається по 20 літрів з шаленими чергами, вулиці пусті, місто напівпусте з не притаманною тишею та постійними вибухами((( 

Прийшовши у військомат, моє діло переглянули та записали до резерву, в ТРО вже й загроші не влізеш. Але щоб не сидіти склавши руки, я почав допомогати спочатку людям виїзжати з Києва

Трохи згодом почав займатися гуманітарними вантажами. Одна з допомог підвоз гуманітарної їжі від ресторанів

Потім вивози людей з окупованої Богданівки Скибина Залісся

Пробирання до Бучі та Ірпеня

В такому режимі я проїздив весь березень та квітень, поки не почалися проблеми зі щепленням.