Не швидкість, а контроль вирішує все: шлях гонщика і його Ford Escort RS2000

Світ ралі та кросових перегонів — це не просто спорт. Це спосіб життя, в якому поєднуються пристрасть, точність і холоднокровність. Там, де пил стоїть стовпом, двигуни ревуть, а секунди вирішують долю переможця, народжуються справжні легенди. Один із таких — Андрій Сапужак, пілот, для якого швидкість стала частиною ДНК. За кермом свого Ford Escort RS2000 1996 року він не просто їде — він веде бій із трасою, часом і власними межами.

Його шлях до автоспорту — це історія натхнення, витримки й віри в мрію. Від перших кроків як судді на змаганнях до статусу майстра спорту України — кожен етап цього шляху вартий окремого заїзду. Пристебніть ремені — попереду відверта розмова з людиною, для якої кермо — не просто інструмент, а продовження характеру.

– Андрію, як і коли Ви вперше познайомились з автоспортом?

– Це справді цікава історія. Все почалося ще у 1996 році, коли я був зовсім юним. Разом з батьком ми працювали суддями на змаганнях — відповідали за хронометраж. Судили різні види перегонів: кільцеві, крос, трек, слалом, мотогонки, ралі. Побували, здається, на всіх автодромах і трасах України — від Львова до Ялти, від Харкова до Одеси.

Згодом ми відійшли від цієї справи, але автоспорт залишився десь поруч, у підсвідомості.

– Що стало поштовхом до повернення вже в ролі гонщика?

– За ті роки суддівства з батьком, я захоплювався професійними гонщиками, слухав їхні розповіді про техніку проходження поворотів, жив автоспортом. Через любов до техніки навіть обрав професію інженера-механіка у Львівській політехніці. Щоразу, коли була можливість, просився посидіти в спортивному авто чи хоча б проїхатись — і часто мені це дозволяли. Мрія кермувати спортивною машиною жила в мені з дитинства.

– Як Вам вдалося повернутись у автоспорт на практиці?

Це сталось у 2019 році - я нарешті дозволив собі зробити перший крок. Спочатку вагався звертатись до давніх знайомих, зокрема до Сергія Пелешка — відомого гонщика й авторитетної постаті в автоспорті. Не був упевнений, чи згадає мене, чи взагалі вийде діалог. Але саме підтримка дружини й її слова: «Передзвони. Вийде — добре, не вийде — спробуємо щось інше» — підштовхнули мене. Я зателефонував — і саме так усе й почалось.

Сергій на той час організовував Чемпіонат України з трекових гонок і запропонував мені взяти участь. Я орендував у нього Volkswagen Golf MK2 і стартував у кількох індивідуальних та командних заїздах.

Після раптової смерті Сергія у 2020 році я зрозумів, що не хочу зупинятись. Тоді й почав шукати власне авто — так у моєму житті з’явився Ford Escort RS2000.

– З чого взагалі потрібно почати тим, хто хоче сісти за кермо на офіційних змаганнях?

– Найперше — отримати ліцензію пілота. Для цього треба стати членом Автомобільної Федерації України (ФАУ), а вже тоді оформити ліцензію: разову або річну для початківців.

Далі — автомобіль. Тут усе строго: технічний регламент, омологації, безпека. Машина повинна мати сертифікований каркас безпеки, омологовані сидіння, ремені, правильне екіпірування пілота. Наприклад, каркас зварюється лише з безшовної труби певних параметрів, майстром, який має сертифікацію ФАУ. І кожен такий каркас — з офіційним сертифікатом.

Ну і команда. Без неї — ніяк. Це не просто механіки і логістика та запчастини, а ще технічна підтримка, наставники і тренери. На гонку треба брати цілий “ЗІП-набір”: півосі, радіатор, генератор, ремені, бачки, важелі — все, що може вийти з ладу прямо на трасі.

– Розкажіть про нього детальніше.

– Це справжня бойова одиниця. Ford Escort RS2000, 1996 року, підготовлений у Німеччині до кільцевих гонок. Були таких три в Україні. Моя машина — з історією, в тому числі з іменем серед колишніх пілотів.

Я придбав її для участі в трекових гонках. Уже в 2020 році — віце-чемпіон України, у 2021 — третє місце. Потім були крос, кільцеві, тепер — гірські.

Потужність двигуна доведено до 160–170 к.с., стоїть електроніка “Январь”, оригінальна коробка RS, амортизатори Bilstein, потужні гальма від Cosworth. Каркас виготовлений Rallybox — топові майстри в Україні.

– А що з технічним обслуговуванням?

– Кожен сезон починається з повної заміни технічних рідин: свіже масло в двигун, КПП. Використовую Addinol 10W60 — витримує навіть температуру 115°C. Перевіряємо вузли, міняємо фільтри, розрізаємо їх — дивимось, чи немає стружки. І постійно стежимо за омологацією — кожна деталь має термін дії.

Але з часом змінюються й пріоритети. Зараз, коли в країні війна, частину коштів, які раніше йшли на спортивні колеса чи модернізацію, ми свідомо спрямовуємо на підтримку ЗСУ. Наприклад, замість нових шин для треку закуповуємо спеціальні колеса для військових пікапів. Перемога на фронті — сьогодні найважливіша. А спорт зачекає.

– Потужності вистачає? Чи хочеться більше?

– Інколи, звісно, хочеться “ще трохи коней”. Але гонки вчать: не тільки потужність вирішує. Можна бути швидким і на скромному моторі — головне правильна траєкторія, підвіска, гальма і... голова. Коли машина не “тягне” сама, ти вчишся їхати правильно.

– А були цікаві або курйозні моменти на змаганнях?

– Та гонки — це суцільна історія. Наприклад, у 2020-му в Черкасах на День Незалежності після першого етапу треку в мене розлітається зчеплення. Фінішував без нього — і ще зайняв третє місце. А наступного дня, буквально за пару годин до старту, ставимо знайдене на шроті зчеплення від дизельного Escort'а... і виграємо етап.

Детальніше тут: https://motorcar.com.ua/avtosport/chempionat-ukrayiny-trekovi-gonky-cherkasy-albom/

А ще був крос у Чернівцях, коли два останні кола я доїхав… на голому диску. Шина злетіла, диск вщент. Віддали колегам — тепер мають сувенір.

Детальніше  тут: https://motorcar.com.ua/avtosport/avtokros-kubok-chernivcziv-peregony-2023/

– І все ж, чи можуть прості водії спробувати себе в автоспорті?

– Так! Сьогодні в гірських гонках є спеціальні класи для аматорів. Можна їхати на звичайній машині, без каркасу. Це чудовий спосіб перевірити себе й зробити перший крок.

Така от історія Андрія Сапужака і його Ford Escort RS2000 доводить,що у автоспорт може прийти кожен, хто має бажання, дисципліну й готовність вчитись. Головне — не боятись зробити перший крок, знайти однодумців і ніколи не зупинятись. Бо навіть машина з історією, у правильних руках, здатна на все.