Літня подорож до Альп. Частина 1.

Ця подорож відбулася у липні 2020 року. На той час я вже майже два роки жив у Словаччині і все було чудово, доки не прийшов у наше життя коронавірус та всі обмеження з ним пов'язані. Вони не тільки вбили мій туристичний бізнес (через закриті кордони), але й призупинили на деякий час всі проекти в інших сферах моєї діяльності. Ніхто не розумів коли це все закінчиться, на що буде попит і чи буде взагалі. У Словаччині обмеження були вельми жорсткими, певний час не можна було навіть виходити на вулицю! Однак, як тільки влітку послабили обмеження і відкрили кордони з сусідніми країнами, ми почали планувати невелику подорож. Навіть попри зниження доходив на 80-90% ми з дружиною хотіли подорожувати.)

Три місяці сидіння на одному місці далися тяжко. Особливо якщо додати сюди ще й фінансові негаразди, незручності через пандемічні обмеження та нерозуміння коли все це закінчиться. Загалом, уже до червня нам з дружиною терміново треба було хоч кудись поїхати, щоб провітрити мозок і переосмислити те, що відбувається. Але з погодою якось не щастило, холод та постійні дощі обіцяв нам прогноз в Альпах. Вирішили схитрувати та катнути на пару днів у Будапешт. Допомогло! Але не надовго. :)

Попри наше бажання, ми  чотири рази відкладали цю поїздку. То погода, то справи, ще щось заважало. Двічі я переробляв маршрут, покращуючи його. І ось, коли всі поточні завдання були вирішені, ми таки виїхали 9 липня о 5-й ранку (чому дружина, любителька поспати, була "невимовно рада", але план є план!).

Grüner See

Вже до семи, якраз до відкриття супермаркетів, ми були в Альпах, неподалік озера Grüner See (Зелене озеро). Купили там їжі для цього дня і наступного ранку та поїхали снідати на це саме Зелене озеро. 

Біля озера є велика зручна парковка, чистий туалет, питна вода. Паркування платне, 4 євро за добу. Автомат приймає лише монети, сплатити карткою не можна, розміняти поблизу ніде, тому краще заздалегідь подбати про наявність монет.

Озеро того року було не у найкращій своїй формі. Зима була малосніжна, а його наповнення залежить саме від танення снігу в горах. Ось у 2019 році рівень води в цей час був на 3-4 метри вищим! Але все одно, красивий зелений колір є! Саме заради нього сюди приїжджають туристи.

До речі, раджу з парковки не йти відразу на основне озеро, а на першому повороті повернути ліворуч за вказівниками до ставка Kreuzteich (Кройцтайх). Від нього відкривається гарний вид на гору Pribitz (Прибіц), а сам ставок не глибокий, з дуже прозорою водою в якій плаває повно форелі! Ловити її тут, звичайно ж, не можна.)

На відміну від багатьох невеликих штучних озер Австрії, Грюнерзеє не є рукотворним. Декілька тисяч років тому з південного схилу гори Messnerin (Месснерін) зійшов зсув. Він частково перекрив долину і утворив улоговину, яка тепер щовесни наповнюється талими водами з гір. За літо вода поступово просочується через природну греблю і озеро сильно міліє, що обмежує ріст водорослей і дно майже завжди залишається чистим, кам'яним. Коли навесні озеро наповнюється водою, завдяки світлу, що відбивається від каміння на дні, воно виглядає смарагдовим.

Це одне із тих місць, які краще відвідати особисто. Скільки я не намагався його зняти, скільки не дивився чужі фотографії, жодна не передає того враження від озера, що отримуєш тут. А ось найкраща пора року для відвідування — травень-липень. Саме в цей час води в озері найбільше.

Навколо озера розставлено численні лавки для насолоди краєвидом та відпочинку. На одній з них заварили каву і попили її разом з круасанами, купленими в супермаркеті по дорозі. Прогулялися навколо та попрямували далі, у бік Національного парку Gesäuse (Гезойзе). Від селища Tragöß (Трагьос) туди можна потрапити або асфальтованою дорогою, через Leoben, або скоротивши шлях на 30 км по грунтовому серпантину. Там треба бути обережним, не дивлячись на гладку і рівну дорогу (кліренсу мого Гольфа цілком вистачає), цей шлях досить вузький, місцями є круті повороти і місця, де раптово доведеться роз'їжджатися із зустрічкою майже по краю урвища. Загалом нічого складного, якщо у вас є досвід їзди в горах, але якщо ви не досвідчений водій, краще обїхати комфортно, по асфальту. Для тих же, хто зважиться – орієнтир Almwirtshaus zum Hiaslegg – це ресторан зверху, на перевалі.

Vordernberg

Спустившись з гори, ми потрапили в містечко Trofaiach (Трофайях). Воно нічим не примітне, а ось далі дорогою знаходиться Vordernberg (Фордернберг), в якому ми завжди зупиняємося хвилин на 10-15, прогулятися головною площею. Її головна пам'ятка зараз - паровоз біля готелю Gasthof "Zum Radmeister". У цьому містечку із залізної руди за допомогою кам'яного вугілля та водяних млинів робили чавун близько тисячі років, поки на початку XX століття не з'явилися більш досконалі технології. Рекомендую прогулятися головною площею і навколо водяного млина Radwerk IV (червона будівля), там же є музей, якщо захочете глибше поринути в місцеву історію. 

Eisenerz

Відразу за перевалом Präbichl (Пребіхль), ліворуч є невелике паркування та кафе. Звідси відкривається чудовий краєвид на залізорудний кар'єр на схилі гори Erzberg (Ерцберг). Це найбільший залізорудний кар'єр у Центральній Європі, саме тут уже багато століть добували руду, з якої раніше виготовляли чавун та залізо у Фордернберзі. У XVII столітті товариство, що об'єднувало видобувачів руди Айзенерца, було найбільшою гірничорудною компанією у світі. Цікаво, що руду тут, як і раніше, добувають, і навіть у більших обсягах, ніж у колишні часи, однак з того технології дуже змінилися і Айзенерц втратив першість, перетворившись на тихе затишне містечко. Побачити місто з висоти можна піднявшись до Eisenerzer Schichtturm (туди можна заїхати машиною), також рекомендую прогулятися центром і піднятися до Kirchenburg St. Oswald (Церква-фортеця святого Освальда). Ця досить незвичайна споруда спочатку була церквою, але в XVI, після облоги турками Відня, церкву зміцнили, переобладнавши фортецю, основною метою якої була оборона залізорудних родовищ на горі Ерцберг. Турки сюди так ніколи і не прийшли, завдяки чому церква-фортеця добре збереглася досі.

Gesäuse

У місті Hieflau звертаємо ліворуч і потрапляємо в національний парк Гезойзе. Тут річка Еннс тече по долині, яка місцями перетворюється на вузьку ущелину, а довкола нависають скелі, гори тут заввишки понад 2000 метрів. Місце ще не дуже розкручене, але дуже цікаве. Людей мало, відчувається міць та краса природи. Основна розвага тут - походи в гори (хайкінг) і сплав річкою на байдарках (ближче до осені).

Втім, навіть якщо байдарки та походи — не ваше — є кілька місць із гарними краєвидами, куди можна доїхати машиною і отримати не менше задоволення від цих місць. ? А ще поряд є монастир Admont з красивою бібліотекою. Цього разу ми не заходили всередину, лише прогулялися його парком. Там є озеро на якому ростуть водяні лілії, живуть лебеді та качки. Поруч висаджені кущі лаванди та інші рідкісні рослини (назви яких, на жаль, я не знаю).

До речі, одразу за Адмонтом, у селі Atzmann є ферма з розведення оленів. Паркан ферми виходить прямо до дороги. Винахідливі власники встановили автомат, який продає сухий корм для оленів. Кидаєш монетку 50 центів і тобі в руку насипається грам тридцять корму. Підозрюю, що в зоомагазині на ці гроші його можна купити чи не кілограм.)) Але де його (зоомагазин) шукати в полі? А тут одразу автомат. Сервіс!) Проте, щоб бодай один олень пішов від вас ситим, доведеться витратити більше, ніж коштує шніцель з картоплею в середньому альпійському ресторанчику. Тож ми дуже їх не розгодовували, пару жмень корму і їдемо далі.

Далі нам потрібно було потрапити зі Штирії до Верхньої Австрії. Їх розділяє гірський хребет, під яким прокладено тунель Bosruck (Босрук), проїзд тунелем оплачується окремо і коштує 5,5 євро. Іншим разом, заощаджуючи час, я б поїхав через нього, але в цій поїздці ми мали на меті витратити мінімум грошей, а часу було повно, тож ми скористалися безкоштовною дорогою через перевал. Єдиним мінусом цього шляху була необхідність їхати через містечко Ліцен. Але там, на паркуванні одного з готелів я побачив цей червоний кабріолет Triumph та не зміг проїхати повз, не зупинившись для фото.) Поряд гниють два Willys часів другої світової…

До вечора ми дісталися ставка Schiederweicher (Шидервайхер). Паркування і тут платне, 4 євро за 6 годин, але з 20:00 до 8:00 безкоштовно. Тобто якщо приїхати о 18:00, то в чеку час закінчення паркування буде 12:00 наступного дня. Ми якраз о шостій вечора і приїхали. На парковці теж є туалет, поруч кіоск із вуличною їжею та напоями.

Schiederweicher

Дорогою в сільському супермаркеті купили пиво. Причому на полицях було все тепле, а я тепле пиво ненавиджу. Краще води поп'ю, аніж пиво теплим пити! Запитав працівницю супермаркету, чи є у них холодне? Вона запитала, скільки треба, і втекла кудись на склад. За хвилину принесла дві холодні пляшки Gösser Märzen. Я був трохи шокований сервісом, подякував їй, а вона, почувши, що ми спілкуємося з дружиною російською (так тоді, в 2020 ми ще спілкувалися ТІЄЮ мовою), запитала звідки ми. Як виявилося, вона також не місцева, з Польщі. Зустрівши захід сонця під холодне австрійське пиво на березі озера, ми вирушили спати. Поїздка у нас була ультрабюджетна, тому спали в машині. З дому ви взяли постіль, подушки і ковдру, розклали задні сидіння і облаштували цілком пристойне місце для сну. Заздалегідь на карті я вибрав невелику парковку неподалік озера, де би ми нікому не заважали і нам ніхто не заважав.

Вранці знову приїхали на озеро, щоб подивитись і зняти його коли сонце світить на гори, а не через гори. Проте хороших фотографій тоді не вийшло. Вранці, коли світло було м'яким, половина озера в тіні, а після дев'ятої ранку сонце світліло вже яскраво. І навіть у цей час красива дерев'яна гребля залишалася в тіні майже вся. Довше залишатися в нас не було часу, та й сенсу теж не було, день обіцяв бути спекотним та сонячним. Але якщо ваша мета не фотографувати, а просто погуляти — чудове місце! І людей у будній день майже немає, ми за кілька годин зустріли людину чотири, хоч увечері, хоч вранці. А от для фото краще приїхати восени чи навесні, коли освітлення вдень м'якше, ніж влітку.

До речі, свою важковимовну назву ставок Schiederweicher (Шидервайхер) отримало від імені архітектора Йохана Шидера, який побудував греблю, що утворила ставок (нім. weicher) на початку XX століття за підтримки герцога Вюртембергського. Озеро лежить біля східного підніжжя гірського масиву Totes Gebirge (Мертві Гори), названого за відсутність рослинності на поверхні плато. Місце однозначно цікаве і я із задоволенням повертаюся сюди знову, у будь-яку пору року. Але в цій подорожі нам уже час було вирушити далі.

Bad Gastein

Наступним пунктом у нашій подорожі було курортне містечко Бад Гаштайн. Я чув багато суперечливих думок від людей, які там побували. Від "дуже незвичайно і красиво" до "напівзакинуто і робити там нічого", тож хотів сам побувати там і скласти свою думку. Справді, місце викликає суперечливі почуття. 

Щоб зрозуміти це місце, треба звернутися до його історії. З  часів Середньовіччя тут були радонові термальні джерела, які мали лікувальні властивості і на відпочинок сюди приїжджали монархи, аристократи і просто багаті люди з усієї центральної Європи. Але в ті часи подібні подорожі були дуже затратними, тривалими і часом навіть небезпечними. Втім, інфраструктура для подорожей покращувалась, попит на лікувальні ванни Бад Гаштайну зростав, і до кінця XIX століття у місті з'явилося багато фешенебельних готелів. Деякі з них були найбільшими та найкращими в Європі на той час. Бад Гаштайн почали називати "Альпійським Монако". 

У першому десятилітті XX століття було прокладено залізницю, що з'єднала головний порт Австро-Угорської Імперії Трієст, з промисловими регіонами імперії, розташованими в сучасній Австрії та Чехії. Лінія пройшла через тунель під Головним Альпійським хребтом якраз біля Бад Гаштайна, поїздом дістатись до міста стало значно легше. Однак після Першої, і особливо після Другої світової війни місто занепало. Популярність термальних джерел значно знизилася, а розкішні готелі, через 50-70 років після будівництва, вже не відповідали вимогам туристів. Багато хто розорився, будівлі були продані кілька разів і досі стоять порожніми. 

З середини XX століття Бад Гаштайн намагаються розвивати як зимовий курорт, але до рівня популярності столітньої давності йому ще далеко. У самому центрі кілька будівель готелів та Конгрес-центру нагадують швидше Прип'ять, ніж сучасний курорт. Однак, завдяки унікальним природним ландшафтам навколо, це цікаве місце, щоб гуляти. У самому центрі прямо між будинками тут є величезний водоспад, а перепад висот між різними районами містечка може досягати ста метрів. Повітря дуже чисте і дихається легко не дивлячись на спеку, що стояла в той день. Схили гір, що оточують долину, поросли густим хвойним лісом, а на вершинах навіть у липні лежить сніг. У долині вище Бад Гаштайну безліч цікавих пішохідних маршрутів, тож ми сюди повернемося ще!

Гуляючи містом помітив у вікні таку фотографію, вже вдома почитав що це. Виявляється через залізничний тунель, перебратися на той бік гір можна навіть якщо ви приїхали на машині! Там є спеціальний поїзд, який, як пором, провозить автомобілі через тунель. За вимогами пожежної безпеки люди перетинають тунель у пасажирському вагоні в голові поїзда, але заїжджаєте у вантажні вагони і паркуєтеся там самостійно, приблизно як на поромі. Коштує це 17 євро. Начебто не дешево, але якщо вам потрібно потрапити на інший бік хребта, у вас вибір невеликий: Felbertauerntunnel (11 євро, об'їзд 140 км), Tauernautobahn (12 євро,об'їзд 120 км). Тут кожен сам вибирає, що для нього важливіше, час чи гроші.

Krimmler Wasserfälle

Нам переправлятися через гори потреби не було, через долину ми поїхали до Кріммля, до найповноводніших і найвідоміших водоспадів Австрії. Залишивши машину на приватному платному паркуванні (5 євро за добу), ми пішли до водоспадів (вхід 8 євро за двох). Коли тільки приїхали почав капати дощ, дружина трохи почала бурчати, що ми зараз намокнемо і нічого не побачимо, та й взагалі, чого туди лізти вгору (це вона ще не знала, що на неї чекає на четвертий день поїздки ?). Але дощ швидко припинився, з ним затихла і дружина.))

Варто зазначити, що плата за вхід тут береться не просто за фактом "ми так вирішили, платіть нам просто те, що ми так вирішили". Водоспади знаходяться в ущелині з крутими схилами. Спорудження шляху та підтримання його у безпечному стані потребує багато зусиль. Побудовано кілька містків, десяток оглядових майданчиків, сотні метрів поручнів та укріплень схилу. Це все потребує грошей. І мені справді не шкода чотири євро за те, щоб це все підтримувалося в безпечному стані. Крім того, стежку постійно розвивають, додаючи нові оглядові майданчики, як ось той, з якого видно нижній водоспад.

Каскад складається з кількох водоспадів, найвищі це Верхній (145 м) і Нижній (140 м), Між ними є кілька менших водоспадів, які разом називають Середнім (100 м). Щоб побачити Нижній водоспад, потрібно пройти від каси 800 метрів та піднятися на умовний 33 поверх (перепад висот 99 метрів).

Середній вам відкриється ще через 640 метрів та 37 поверхів (110 метрів). До верхнього ще 900 метрів пішки, і ще 37 поверхів (110 метрів нагору). Але можна ще піднятися до верхнього рівня Верхнього водоспаду (плюс 550 метрів пішки, 40 поверхів/120 метрів нагору). Діставшись цієї точки ви пройдете близько трьох кілометрів і 390 метрів вгору, це вище будь-якої будівлі в Західній Європі на сьогодні!

Ми дійшли лише до позначки 230 метрів, звідки було видно верхній водоспад. Далі не пішли, вже темніло, ми трохи втомилися за спекотний день і постійні ходіння вгору-донизу, а головне, у нас було дві пляшки холодного австрійського пива, купленого в Бад Гаштайні і треба було випити його тут, щоб не нести вниз. Що ми й зробили на березі гірського потоку, насолоджуючись виглядом на верхній водоспад.

Щоб не було коментарів щодо алкоголю за кермом, уточню важливий момент. В Австрії допустимий рівень алкоголю в крові – 0,5 проміле. 0,5 л пива дуже приблизно відповідає 0,32 проміле. Зрозуміло, що це залежить від ваги, досвіду та купи інших чинників, але, загалом, ця величина нижче встановленого обмеження. До того ж для мене 0,5 пива це просто смачно, але ніякого алкогольного впливу. І найважливіший момент, через який в Україні я ніколи не сідав за кермо випивши навіть пива, це культура водіння. В Австрії ймовірність, що хтось в тебе в'їде у тисячу разів менше, ніж в Україні. Сумно, але це та... Та й вішати на тебе чужу провину за ДТП тут теж не будуть. А у Словаччині, де я живу, встановлений ліміт 0,0 проміле. Не можна значить не можна, не сідаю за кермо навіть після пари ковтків пива.

Як тільки ми спустилися вниз і прийшли до машини, почалася сильна злива. Якби п'ять хвилин затрималися, то промокли б до нитки. Але нам пощастило! Ми поїхали далі, на захід, у Тіроль. Від Кріммля туди веде панорамна дорога Gerloss Alpenstrasse (10 євро), але вона платна, а на вулиці темніє і злива, немає сенсу платити і нічого не побачити, особливо якщо є безкоштовна альтернатива. Зробивши невелике коло безкоштовним шляхом ми потрапили в Тіроль. До місця нашої ночівлі в Хінтертукс приїхали вже зовсім затемно, ще й під затяжним альпійським дощем. Прогноз погоди на телефоні не обіцяв нічого оптимістичного.

Що було далі та які місця ми ще побачили у цій поїздці я напишу у наступному пості. А поки що можете поділитися цим записом друзями, якщо вам було цікаво і поставити будь-які питання в коментарях.

До речі, знаючи, що багато хто заходить на ДрайверТоп з телефону, більшість фото в цьому пості вертикальні. Так зручніше чи ні?) Напишіть вашу думку.